Цілковитої тиші в цій квартирі, здається, не буває ніколи.

З раннього ранку до пізньої ночі звідти чути голосні перемовини, приправлені смаковитими матюками. Частенько звучання досягає, як кажуть музиканти, верхнього регістру. Тоді  в ролі вдячних слухачів виступає увесь під’їзд, а в теплу пору, при відчинених вікнах – і мешканці сусідніх будинків. Солідний чоловічий баритон з перемінним успіхом змагається з пронизливим жіночим вереском. Якийсь уважний слухач уже мав би можливість дізнатися про всіх ближніх та дальніх родичів кожної із сторін конфлікту – разом з усіма їхніми великими і малими гріхами. Епілог драми, а разом з ним – і довгождана відносна тиша настають ближче до опівночі. На ранок наслідки діалогу стають помітними візуально. Вона, натягнувши шапочку чи панамку й піднявши комір куртки, намагається приховати синці, що проступають крізь грим, а він, як і личить справжньому чоловікові, відкрито демонструє свіжі подряпини на обличчі й вухо, схоже на капустяний листок. Зріст і комплекція у них приблизно однакова, отож «спаринг», мабуть, виходить майже рівний. Принаймні, жодна з «високих договірних сторін» заяв з приводу сімейного насильства не подає і сусідів у свідки не закликає. Тим більше, що дітей у них немає. Проміжок часу, коли їх обох або когось одного немає у квартирі, можна означити народним «як святий хату перелетів». Тим більш дивно буває зрідка спостерігати, як вони, взявшись за руки і ніжно зазираючи одне одному в очі,  повертаються додому. В такі раритетні моменти вони справляють враження двох щасливих партнерів сімейної ідилії.

Через деякий час розпочинається  наступний акт серіалу «Війна і мир» - з промітним наголосом на слові «війна»…

Ігор Дуда