Смішна і дотепна французька комедія «Фантомас»  із неповторним Луї де Фюнесом у ролі комісара поліції й нині дивиться з інтересом. Особливо тими, хто виріс на кіно 60-х років. Ось хронічно невдачливий комісар стрибає з гелікоптера на рубку підводного човна, який за мить зануриться під воду, щосили гамселить по закритому люку й кричить: «Іменем закону наказую відкрити!». У глядачів ця категорична вимога викликає сміх, оскільки є очевидно абсурдною в тих умовах – головний зловмисник і його спільники на неї зовсім не зважають і за декілька секунд щасливо уникнуть переслідування.

Нехай не ображається на мене рідна українська влада, якій я усім єством симпатизую, але її дії у військовій і правоохоронній царині нині часто нагадують потуги комедійного комісара. Кожен акт держави, яка себе поважає, повинен мати вагу. Оголошені в розшук злочинці повинні реально розшукуватися. «П’ята колона», з усіма її «абверами», «апексами», «юстасами» та іншими «штірліцами» (при всій давній симпатії до цього кіноперсонажа) – виявлятися і нейтралізовуватися.  Злісні сепаратисти -  знешкоджуватися. Терористи – ліквідовуватися. Заяви про те, що ми «не віддамо жодного клаптика своєї землі» повинні підкріплятися адекватною військовою силою. І взагалі краще, коли дії йдуть попереду слів, тобто влада повідомляє про факт знешкодження, а не про те, як збирається його здійснити.  Якщо ж є побоювання, що це зробити нереально, варто, напевно, взагалі утриматися від гучних заяв. Інакше відбувається найгірше: влада втрачає авторитет і всередині країни, і за кордоном.

Невідповідність обіцянок і їхнього виконання для політиків у нормальній країні згубна. А чи багато варта влада без авторитету? Ось уже польський прем’єр Дональд Туск, відкинувши зайву дипломатичність, заявляє, що українській владі приспів час діяти не раціонально, а адекватно до обстановки, що склалася. Зрозуміло, з берегів Вісли простіше закликати до «адекватних» дій, хоча в даному випадку позиція пана Туска цілком зрозуміла. Адже якщо Владімір Путін уже почав заглиблюватися в історію, анексував Крим, згадав про  Великоросію, то де гарантія, що одного чудового дня він не пригадає про колишні поділи Польщі на користь Росії? Або ж не запалає прагненням «благородної» помсти за поразку червоної кінноти Тухачевського у польському поході 1920-го року? Господар Кремля нині вельми охочий до подібних «ініціатив».

Здається, увесь світ перебуває в деякій розгубленості: невідомо, чого далі чекати від держави, яку вже давно «умом не понять». І як реагувати на її вибрики. Санкції? Реакція на них Росії наразі трохи схожа на реакцію персонажа Євгенія Моргунова з «Кавказької полонянки» на величезний шприц, встромлений йому в сідницю (навіть бровою не повів). Безумовно, ситуація для нас вкрай складна. Як її  «розрулити» - навряд чи візьметься хтось сказати. Але навряд чи це вдасться грізними заявами, які насправді виявляються блефом.

Ігор Дуда