Новорічно-різдвяні свята не обминули і місць позбавлення волі, зокрема виправної установи, що у Доброводах Збаразького району.

До ув’язнених, як і до всіх інших українців, приходив Дід Мороз із Снігуронькою, а на Святвечір кухарі приготували їм традиційну кутю, - повідомляє Народне слово.

Особливо запам’ятаються свята тим підопічним пенітенціарної установи, які до підготовки і проведення заходів доклали власних зусиль. Серед таких − учасниці вертепного дійства − пацієнти тублікарні, що функціонує при виправному закладі. Хоча вивчити текст українською їм − представницям Сходу та Півдня України − було не просто − вони із задоволенням це зробили, і на диво майстерно виконували ролі персонажів вертепу, та майже без акценту проспівали низку колядок.

− Нам було дуже цікаво розучувати ролі, − каже Ірина з Євпаторії, яка зіграла Ангела, − адже ліки, які ми приймаємо, не сприяють концентрації уваги. Жодна з десяти учасниць вертепу раніше навіть не бачила такого дійства, там, звідки ми родом, подібних традицій немає. А вони дуже гарні, дуже позитивно впливають на душу людини, ким би вона не була, навіть порушницею закону.

− Після виступу, − зізнається Валерія, що виконувала роль української селянки, − почуваюся радісно, піднесено, якась легкість на серці. Навіть хочеться стати кращою, позбутися недоліків, завдяки яким ми опинилися під замком, повернутися до колишнього життя. Адже я професійна співачка, виконую пісні на п’яти мовах, закінчила курси перекладачів, навчалася у Кримському інституті, закінчити який не вдалося через моє захоплення наркотиками. Тепер багато чого переосмислила, зробила серйозні висновки. Тепер впевнена − якщо людина насправді вирішила стати на правильний життєвий шлях, то ніхто їй в цьому не зможе завадити.

− Дійсно, − додає Лариса із Кривого Рогу, − виправитись можна. Тут дуже багато − відсотків 70 людей цілком добрих, світлих, які мають різноманітні таланти. Тому вийти звідси і стати такими, як всі, хочуть більшість засуджених. Але не всім це вдається. Мені, наприклад, важко адаптуватись у нашому суспільстві. Мене, швею 4-го розряду, ніхто не хотів брати на роботу, через те, що відсиділа. Не було підтримки ні від родини, бо її не маю, ні від держави. Якби держава більше допомагала таким, як ми, реалізуватись у житті, працевлаштуватись, то дуже багато «втрачених» громадян могли б змінити свій спосіб життя. Поки що мені цього не вдалось. Наркотики так затягнули, що потрапляю за грати уже вп’яте. Хоча змінитись хочу дуже-дуже. Я рада, що ми маємо тут наставників, і не лише тих, що працюють в установі, а й тих, які приїжджають − отця Омеляна, волонтера Світлану Довгополу, яка проводила з нами репетиції вертепного дійства. З кожним разом вони щось відкривають у нас, нові таланти, кращі риси характеру.

Наташа з Одеси зіграла у вертепі роль Смерті, та цим не засмучена.

− Мені зовсім не було страшно, − ділиться емоціями жінка, − я на новорічний вечір грала Кощея Безсмертного. Мабуть, тому, що передніх зубів не маю. У виправних закладах зубів не вставляють, тож доводиться ходити і лякати людей. Я звикла. Навіть цікаво, бо ролі, які виконую, виходять натурально. Шкода, що раніше не розуміла, до чого може призвести безладне і неправильне життя. Колишній співмешканець наштовхнув мене на махінації з банківськими кредитами, на грабежі − дали 5 років. А я ж навчалася у педінституті. З дитинства мріяла стати вчителькою хімії. Тепер все втрачено − час, здоров’я. Маю маленьку дитину, яку виховує свекруха. Хочу якнайшвидше вилікуватись, вийти на волю і займатися своєю дитиною.

− Ми раді, − каже волонтер від спільноти «Діти Цариці Миру та Поєднання» Світлана Довгопола, − що наші зусилля, спрямовані на спасіння душ людей, які сьогодні позбавлені волі, дають уже певні результати. Ми стараємось, щоб вони пізнали любов, надію і захотіли ними жити. Через слова, які вони говорили у вертепному дійстві, ув’язнені пізнавали про Бога, старались зрозуміти та пережити те, що мали передати слухачам. Ми створили вертеп, щоб вони повною мірою відчували святковий час. Ініціатором цього став отець Омелян Колодчак, який вже сім років є капеланом в’язничного служіння. Сценарій підготувала аніматор Марійської дружини церкви Христового Воскресіння м.Збараж Надія Тхір.

− Вертепні дійства, − зауважила заступник начальника установи з соціально-виховної і психологічної роботи Людмила Леськів, − у нашому закладі організовувалися давно, але самими ув’язненими. Тепер же приємно, що знайшлися добровольці, духовні наставники, які взяли під свою опіку пацієнтів тублікарні і надихнули на вивчення українських релігійних традицій. Вдячна і начальнику тублікарні Ігорю Нитці та начальнику відділення Ірині Шанській, які всіляко сприяли тому, щоб учасниці вертепу мали усі умови для репетицій, а також належні костюми.

На прощання отець Омелян подарував пацієнтами місцевого лікувального закладу іконки із зображенням Ісуса Христа. − Нехай новонароджене дитя Бога, − побажав священнослужитель, − увійде у ваші серця, бо хто приймає Ісуса Христа у своєму серці, того Він кріпить і звільняє від кайданів найбільшого гріха.

Отець Омелян уже планує наступну зустріч з ув’язненими. Незабаром для них буде відправлена Хресна дорога за участю дітей Марійської дружини.