Президентські перегони де в чому схожі на ринкові торжища: одні – пропонують, інші – купують. Точніше сказати – купуються.
Між першим та другим місцями на виборчому п’єдесталі – величезна прірва, і тут неминуче постають запитання до недавньої мешканки комфортної камери у харківській тюрмі й хронічної української апасіонарії леді Ю. Зокрема, запитання щодо реалізму в оцінці власних шансів у перегонах. Її найнадійніші прихильниці – жіночки бальзаківського і пенсійного віку, учасниці жвавих політдискусій на лавочках перед будинками і, відповідно, найдисциплінованіші відвідувачі виборчих дільниць. Голосів цього контингенту не те що для перемоги, а хоча б для продовження перегонів у другому турі виявилося замало. Образ переслідуваного колишнім кримінальним режимом емоційного борця, вочевидь, мав би додати передвиборчих пунктів. Але насправді не додав. Може, варто було таки прислухатися до порад, які залунали в перші ж дні після звільнення й зайнятися власним здоров’ям замість знову поринати у вир політ баталій? Все ж свою поразку (а хто дасть інше визначення?) Юлія Володимирівна сприйняла, можна сказати, доволі гідно й судовою тяганиною переможцеві не погрожувала. Вочевидь, вся політична злість на нього була виплеснута у поширюваних перед виборами друкованих компроматах на нього із зловісними світлинами.
Третє місце Олега Ляшка, щиро кажучи, неабиякий сюрприз. Гладіатор перегонів із знаменитими вилами в руках і готовим набором філіпік проти всіх і кожного зокрема таки зумів…ні, не переконати, а радше «підсадити» на свою кандидатуру ті електоральні верстви, які зовнішній ефект ставлять над усілякими занудливими економічними викладками. Ну їх до біса! Попробуй, розберися, що вони там намудрували. А тут – свій рубаха-хлопець, щойно он ласкаво погладжував корівку, а вже за мить гнівно потрясає кулаком на адресу всіх нечестивців і так лоскотно для обивательського вуха обіцяє, що земля горітиме в них під ногами – нехай лише він увійде у кабінет на Банковій. Ну як йому не повірити?!
Найбільше, можливо, потайки скрегоче зубами з приводу «бронзового» місця Олега Ляшка володар четвертої сходинки перегонів – Анатолій Гриценко. Справді, як же так – його, офіцера, інтелектуала, випередив якийсь позер і майданний крикун. Їхня передвиборна тактика була орієнтована на різного виборця. Якщо електорат Ляшка – здебільшого легковірні аутсайдери життя і схильна до «вольниці» молодь, то виборець Гриценка – статечний, врівноважений бухгалтер, або ж відставний військовий, який із задоволенням слухає «Весна, полковнику, весна» у виконанні Павла Зіброва. Однак, попри разюче відмінний імідж, у них обох є дещо спільне. І екзальтований жонглер вилами, і зовні стриманий екс-міністр оборони схожі у тому, що, не несучи жодної відповідальності, готові були давати безкоштовні поради стосовно того, як за декілька днів (чи навіть годин) докорінно виправити становище. Сепаратистів – вимести поганою мітлою. Корупціонерів – порозганяти як тарганів. Чесних бізнесменів – обсипати золотим дощем інвестицій. Питання в тому, що було б, якби їм справді довелося це робити.
Чільну п’ятірку претендентів замкнув Сергій Тігіпко. Щиро кажучи, важко було очікувати, що «вічному комсомольцеві» вистачить сміливості заявляти про свої президентські амбіції. Особливо після того, як свою «Сильну Україну» він «нічтоже сумняшеся» підклав під партію регіонів, яка в нинішніх обставинах виявилася зборищем політичних лузерів. Не те, щоб у нього не було для цього підстав – навпаки, на нещодавніх «круглих столах» вітчизняної політичної еліти він виглядав переконливіше за багатьох інших. Що не кажи, гнучкий розум і давній комсомольський гарт добряче прислуговуються. І ось уже «Сильна Україна» начебто має реанімуватися, і претензії на роль виразника запитів і прагнень жителів сходу і півдні країни набувають реальних обрисів. «Не расстанусь с комсомолом – буду вечно молодым!» Можливо, це про нього, Сергія Леонідовича? Ну, не склалося й цього разу з президентством, але як буде далі – хто його знає?
Ігор Дуда
