Людина - суперечлива істота. Всередині неї споконвіку борються два взаємопов’язаних і водночас антагоністичних начала.
З одного боку - прагнення захиститися, вберегтися, а з іншого - зруйнувати та знищити. Хтось виготовляв гострющий меч, а хтось в той же час ламав голову над тим, як створити щит, проти якого оте смертоносне знаряддя було б безсилим. Хтось дбайливо створював препарати для захисту рослин, а ще хтось продукував усілякі дефоліанти, які повністю знищували усю рослинність і перетворювали вічнозелені джунглі на мертву пустелю. Одна талановита голова розробляла вакцини проти страшних епідемій, а в той же час друга, не менш талановита, вигадувала, як за допомогою штучно викликаних епідемій очистити територію від "зайвого" населення. І в першій, і в другій царині творили справжні генії. Часто-густо створені задля благородної мети засоби однаково ефективно слугували як добрим, так і не дуже добрим намірам. Так сталося, приміром, з Альфредом Нобелем, шведським винахідником, підприємцем і, за щасливим (і трохи дивним) збігом ще й філантропом., Саме цього дня, 25 листопада 1876 р., він запатентував своє найбільш відоме науково-технічне дітище - динаміт.
Ну й наслухався Alfred Bernhard Nobel на свою адресу "незлих і тихих слів" після того, як його винахід подався мандрувати світом! І завойовувати його - як ведеться, з гуркотом, руйнуванням, каліцтвами і смертями. Адже використовували його не лише люди з найшляхетнішими на світі намірами... Це щось схоже на те, що відчувають багато пересічних людей сьогодні: коли бачиш, що блага цивілізації та прогресу доступні, в першу чергу, нечистим на руку ділкам, шахраям та усяким іншим мерзотникам і моральним покидькам, то підсвідомо починаєш ненавидіти… отой самий прогрес і його здобутки. Це, звісно ж, суцільне безглуздя, але позбутися цього почуття нелегко.
Нелегко довелося і Нобелю: газети наперебій стали називати його "мільйонером на крові", "торговцем вибуховою смертю", а у 1888 р., наче знущаючись, опублікували повідомлення про... його смерть (репортери переплутали його з братом). Це вже було для Альфреда занадто, і він заповзявся виношувати "чоловіколюбиві" проєкти і взагалі - чинити так, щоб не залишитися в пам'яті людства "лиходієм світового масштабу". "Добра репутація важливіша, ніж чиста сорочка" - один з висловів, який приписується йому (хоча навряд чи він ходив у брудних сорочках). У що це матеріалізувалося - відомо. Свої статки Нобель заповів на те, щоб заснувати премії свого імені, які присуджуються за видатні досягнення в фізиці, хімії, медицині, літературі а також за внесок у зміцнення миру в усьому світі. От у що можуть вилитися докори сумління...
Цікаво, чи здатні вони настільки терзати душі наших нинішніх олігархів, щоб спонукати їх до вчинку на кшталт того, що його здійснив Альфред Нобель? Якщо вже йому так закидали лиходійство, то багатьом сьогоднішнім господарям життя таке звинувачення пасувало б значно більше. Однак... стосовно них, мабуть, доречніше навести вислів одного дотепника: "Його довго гризло сумління, але він виявився йому не по зубах".
Ігор Дуда
