Майже рік чекає чоловіка з полону жителька Маріуполя Світлана. Зараз жінка проживає на Тернопільщині.

Вона розповіла, що чоловік – морський піхотинець Збройних сил України. У складі окремого батальйону захищав підступи до Маріуполя. Більше 30 днів разом з бойовими побратимами тримав оборону на заводі імені Ілліча. Після оточення разом з іншими потрапив у полон до окупантів, повідомляє Суспільне.

За словами Світлани, до початку повномасштабного вторгнення вона з мамою жила в Маріуполі. Працювала соціальним психологом. Чоловік служив у морській піхоті.

"24 лютого вночі о 3 годині у нас почалися вибухи. Було дуже страшно, тому що було вже не так, як раніше. Ми за деяких час звикли до такого, але ми зрозуміли, що щось відбувається. Подзвонив мій чоловік і сказав, що треба виїжджати, що це війна. Також подзвонив мій вітчим, він також був під Авдіївкою, сказав, що виїжджайте, бо буде щось страшне. Якось вони вже це відчули, бо були на лінії зіткнення. О 10 годні 24 лютого ми виїхали з мамою. Слава Богу, ми не застали з нашими родичами, друзями весь той жах у Маріуполі".

На той час Леонід у складі батальйону морської піхоти перебував у селищі Широкине Донецької області. За можливості виходив на зв’язок, – розповідає жінка.

"Він подзвонив на хвилину буквально і каже: "Я живий і все. Тримаюсь, все буде добре". Він ніколи мені не казав, що втомився, що важко. Хоча я по голосу розуміла, що він дуже виснажений і під час телефонного дзвінка я чула звуки вибухів авіабомб".

Наприкінці березня чоловік перестав виходити на зв’язок, каже Світлана.

"Востаннє я з ним розмовляла 26 березня 2022 року. Він мені подзвонив, сказав, що живий, що все буде добре. Він завжди говорив оптимістично. І все, з того моменту ніякого дзвінка, ні листа, взагалі, ніякого зв’язку я з ним не маю".

Згодом жінка дізналася, що Леонід разом з побратимами потрапив у полон.

"Це було 3 квітня. Виклали у соцмережі відео як 260 морпіхів взяли в полон. В ютубі, на всяких рашистських каналах я це подивилася і відразу впізнала свого чоловіка. Я його впізнала по ході. І тоді я почала дзвонити всюди: в координаційний штаб, в інформаційне бюро. Мені підтвердили, з частини подзвонили, сказали що він в полоні".

Світлана каже, дивлячись вдома на речі чоловіка, постійно згадує про нього.

"Коли ми почали зустрічатися з чоловіком, то я йому подарувала брелок із нашою фотографією з Бердянська. Він його завжди в АТО носив з собою, а в цьому році його просто забув.

"Є берет морського піхотинця. Чоловік пішов служити, коли йому було 19 років і він завжди пишався, що він морський піхотинець".

Зберігаю фотоальбом, який підготувала коханому у подарунок. Світлана каже, з чоловіком вони разом 5 років.

"Цей альбом я підготувала йому на нашу річницю, коли він мені зробив пропозицію. Він був вже в зоні АТО. Чоловік не знає, що я маю для нього такий подарунок. Я зробила такий альбом з нашими фотографіями, з текстами. У той день, коли я сказала "так" – також сказала, що якщо моє серце – твій дім, то повертайся додому. Ссподіваюся, що він повернеться, побачить цей подарунок і все буде добре".

Світлана каже, зверталася до усіх служб, які можуть допомогти повернути чоловіка, об’єднала зусилля з дружинами бійців, які потрапили в полон з її чоловіком

"Ми сотні документів подаємо до координаційного штабу, інформаційного бюро, у Міністерство оборони. Ми їздимо в Міністерство реінтеграції. Сподіваємося, що всі міжнародні організації і влада посприяють обміну військовополоненими та повернуть захисників Маріуполя, тому що вони боронили для нас майбутнє, аби ми просто могли зранку попити кави і з’їсти смачний сніданок. Тепер ми боремся за них. Ми і будемо боротися, допоки мій чоловік, кожен батько, кожен брат та мати не буде вдома, в Україні, разом з нами. Мій чоловік завжди казав "Хто, як не я?". Тепер я кажу: а хто, як не я. І я буду боротися за нього".