Майже місяць на Тернопільщині живе Галина Товкач – переселенка із Бучі. Жінка виїжджала з окупованого рідного міста під обстрілами, втратила чоловіка та з кульовим пораненням пішки дійшла до лікарні.

Трагічну історію порятунку жінка розповіла Суспільному.

Галина Товкач каже, як тільки одужає після поранення – повернеться додому. Зараз жінка мешкає у селищі Великі Бірки у будинку матері. Там вона народилася і виросла. Згодом вийшла заміж і переїхала у Бучу, де прожила 35 років. Каже, коли на місто напали, спочатку вони з чоловіком не хотіли їхати. Виїжджати вирішили 5 березня.

“Я їхала за кермом. Стояли два БТРи і вони почали обстрілювати. Наша машина була друга, сусідська їхала першою. Це все відбулося достатньо швидко, 2-3 хвилини і все закінчено. Виходить, їх розстріляли першими і зразу ми за ними. Люди звернули машину вбік і я своєю за ними з'їхала вбік. Перше, що я побачила, що в них відкрилися задні двері, не знаю причини, чи вибилися ті двері і ноги туди висунулися. Я не знаю, чого, напевно мозок працює тоді незалежно, я зрозуміла, що вони вже розстріляні. Тут же дивлюся – летить куля, мені влучило в праве плече, відкинуло руку, мені чогось здалося, що вона в мене відірвалася, було дуже боляче, я закричала. А тоді штовхнула чоловіка і кричу: "вискакуй з машини". Ну я зрозуміла, що вже все. Дивлюся, а він вже не реагує ні на що. Він похилився просто на скло. Я відкрила двері, зігнулася, щоб двері прикрили, і оббігла машину”, – розповідає Галина.

Жінка розповіла, що окрім неї вижила також матір її невістки, яка сиділа на задньому сидінні.

“Нас врятувало те, що стояла велика бетонна загорода, був чийсь приватний будинок, і ми за цю загороду присіли, трохи віддихалися і перша машина загорілася. Ну і кров ішла, ми боялися йти, але кажу, встаємо і йдемо в лікарню. Правда, ми самі дійшли і нам надали першу допомогу”, – каже Галина.

Із авто, яке їхало попереду, вижила одна людина – водій. Галина зустрілася з ним в лікарні.

“Я почула, що називають його прізвище і пішла його шукати. А він напевно сидів в тій машині, а потім якось виповз і хтось йому допоміг. Він сказав, що його хтось підібрав потім на вулиці. Йому відрізали частину ноги”, – розповідає переселенка.

Галина каже, лежала в лікарні п'ять днів, а її рідним повідомили, що вона загинула під час обстрілу. З лікарні змогла додзвонитися до сина. Тоді дізналася про зелений коридор. Із Бучі жінку вивезли люди, які їхали на Хмельниччину. 11 березня вона добралася до родичів у Великі Бірки.

“Страх точно залишився, я навіть здригаюся, спочатку то взагалі, двері хлопнули і я зразу підскакувала. Навіть коли працює витяжка, чи вітер стукає чимось, то я кажу – стріляють. Ну і картина нікуди не дівається з-перед очей. Коли ми дивимося телевізор, ми ж всі бачимо, бойовики, ну картинка. Але коли ти бачиш це в живу – насправді дуже страшно”, – розповідає жінка.

Галину прооперували в Тернопільській райлікарні. Зараз вона одужує.

“Я би вже поїхала у Бучу, якби була здорова. Вибиті вікна, розтрощені ворота, але будинок все ж стоїть, дах над головою є, значить уже вертатись є куди. Ну і будуть зроблені комунікації, будемо назад відновлювати те, що пошкоджено, будемо працювати, будемо продовжувати жити”, – розповідає переселенка.

Ще одна причина повернутися, каже жінка – собака Джессі. Думала, що тварина загинула, але через місяць син Галини повернувся в Бучу і знайшов її живою.