З настанням літа активізовується зелений туризм і фестивальне життя Західної України. В різних її куточках серед мальовничих краєвидів збираються шанувальники автентичної культури, природи, пісні та слова. А також любителі просто розважитись.
Довелось там побувати і мені. Знайшовши анонс в Інтернеті запланувала цю поїздку і не пошкодувала. Звісно, Карпати зустріли привітно і велично. Погода потішила м’яким сонцем і відсутністю дощу, хоча хмари час від часу примушували пошкодувати про непридбаний заздалегідь дощовичок…
Свято мало розпочатись о 10.00, однак вже за півгодини до його початку припаркувати авто було ніде. Хіба що за кілька кілометрів від місця події. Щоправда, були платні стоянки, але вартість 80 грн. зупиняла багатьох власників авто.
Вже біля воріт всіх гостей чекала порція колоритного гуцульського драйву: музики у красивих багатих костюмах грали на народних інструментах старовинні запальні мелодії. А вже за ними починались торгівельні ряди, які тяглись обабіч дороги аж до самого місця фестивалю (а це приблизно 900м). Тут можна було придбати чимало цікавих речей (кераміка, вироби з воску, мед, текстиль) але часто вони губились за навалою «шедеврів» китайської промисловості, які аж ніяк не вписувались у гуцульську тематику. Але без них, здається, вже не відбувається жодне масове гуляння. Що ж, як то кажуть, на кожен товар є свій купець. Мою ціллю було придбати якусь місцеву оригінальну прикрасу а також – скуштувати молочну продукцію і бануш. Ряди з бринзою, вурдою та розмаїтим сиром вабили екзотичним запахом і виглядом. Полиці гнулись від товару, а за ними стояли красиві продавці у національних строях та радо запрошували покупців. Ціни вабили своєю доступністю. 50 гривень – і кілограм смачної овечої бринзи готовий стрибнути до вашого споживчого кошика.
Що стосується вишивок – то моїх сподівань вони не виправдали. Цей ринок заполонили китайські штамповані сукні та блузки, які не мають жодного стосунку до українського національного костюма. Хіба що віддалену зовнішню схожість. Йдемо далі. Оглядаємо прикраси і посуд. Тут теж нічого надзвичайного: ті речі, які можна придбати у кожному містечку, тільки на десяток гривень дорожчі.
Наближаємось до пафосного напису «Автентична гуцульська кухня». З подивом відкриваю для себе, що плов – то гуцульська автентика. Тому, в надії відшукати все таки щось справніше, вирішуємо завітати до дерев’яних будиночків, які стоять навколо величезної галявини і кожен з них представляє сільську чи селищну раду Верховинського району. Ось тут – справжнє джерело карпатського натхнення. Першою впізнаю народну поетку і вишивальницею Василину Янушевську-Шкібляк. Промениста енергетика жінки закликає до господи. А там – її вишиті роботи та дві поетичні збірки.
У наступних будиночках смакуємо банушем з грибами, пампушками і навіть частуємось медовухою.
Неподалік – чоловік пропонує спробувати пограти на трембіті, ще один – осідлати коня. Поруч – азартні чоловіки дряпаються на стовп за призами. Словом, забава на всі смаки.
Кульмінацією заходу можна вважати запалювання ватри. Для цього спеціально заздалегідь зрубують смереку. Запалити вогонь доручають поважному і авторитетному газді. Цього року то був Василь Максимів. Для чабанів вогонь має символічне значення. Вони, запаливши його на початку сезону, утримують аж до закриття восени. Вогонь - то оберіг: від злих сил і всяких негараздів.
Загадковий гуцульський світ. То не тільки яскраві костюми, веселі пісні, смачнюща кухня та божественні краєвиди, то – люди, не менш загадкові як і цей незбагненний край. Можливо, трохи суворіші, трохи замкнутіші за тих, хто живе, скажімо, на Поділлі чи Волині, але такими їх зробила сама природа в серці якої вони живуть і в їх очах помітно для стороннього ока горить сила і якась цілюща енергія, яка є тільки у людей надзвичайно багатих душею.
Галина Білик
