На відміну від хронічно зайнятих людей, які бідкаються, що їм ніколи дивитися телевізор (а, може, й кокетують цим - щоб підкреслити власний "трудоголізм"), я, грішний, полюбляю зручно й надовго вмоститися біля "ящика". Що не кажи, з нього багато про що можна довідатися. І не лише зі світових і національних каналів, а й з наших рідних місцевих.
Сентиментальну прихильність віддаю TV-4 - не в останню чергу завдяки новорічним і великоднім веселощам, схожим на студентський КВК, з банально-занудливими текстами. Втім, не лише розвагами, фестинами і рекламою відзначається лідер містечкового телепростору. Дивлячись його, можна добряче поповнити і власну мовну грамотність. Зокрема, вчора, 26 квітня миловидне дівча, яке вело прогноз погоди, сповістило, що "прогулюючись вулицями міста, не можуть не тішити своїм виглядом японські сакури". Одразу ж пригадався приклад, який в пору університетської молодості наводила викладачка: "Проїжджаючи в кареті, в графині здуло вітром капелюшок". Цікаво, як оті сакури прогулюються: поодинці чи, може, під ручку? Мабуть, все таки попарно - в доброму товаристві й розквітається значно бадьоріше. Ось так - переглядаючи канал TV-4, поліпшився настрій... Стривай, якими ж очима він, цей настрій, переглядав телепрограму? Може... хильнувши трішки оковитої, поліпшилося самопочуття? Але тоді... через який свій отвір воно хильнуло життєдайної рідини?
Врешті-решт, махнувши на все рукою, мене потягнуло прогулятися на вулицю. А, повернувшись додому, написався оцей відгук на прогулянки прекрасних сакур. То, може, сакури - це щось на зразок гейш, цих майстринь кохання і чайних церемоній?
