Нині ми, обтяжені численними проблемами і клопотами, часто забуваємо про ті переваги, які дає демократія. Років з 30 тому почутий з якоїсь «контра-ФРГ» вражий голос можна було тихенько і озираючись переповісти хіба що найближчому знайомому. І навіть це не завжди давало стовідсоткову гарантію, що тебе згодом не викличуть «куди слід» для інтимної профілактичної розмови.
Економіка. Саме з неї й розпочалася прес-конференція у форматі «запитання – відповідь». І одразу з’ясувалося, що між В.В. Путіним і його запеклим опонентом А.П. Яценюком, котрий нерідко спрямовує в бік кремлівського правителя блискавки саркастично-гнівної риторики, є чимало спільного. У першому ж запитанні йдеться про стан російської економіки, що викликає тривогу, а Путін парирує розлогою розповіддю про її позитивну динаміку, про зменшення внутрішнього боргу й відтоку капіталу, про зростання видобутку нафти, про добрий врожай зернових, про стабілізацію безробіття (чи, бува, й не за рахунок мобілізації на Донбас і в Сирію?), про збільшення тривалості життя, і про те, що пік кризи російської економіки уже минув (знайоме й нам твердження, чи не так) …Словом, «жить стало лучше, жить стало веселее…».
Україна. Спершу – зачовгана згадка про «братский народ». А далі: «Ми ніколи не говорили, що на сході України немає людей, які вирішують там якісь питання», - такою дещо туманною фразою Путін відповів на виступ українського журналіста, який передав йому віртуальне вітання від полонених російських спецпризначенців Єрофєєва і Алєксандрова. А також запитав, чи не збирається Росія обміняти їх на Н. Савченко та інших українських в’язнів. Вітання у відповідь обоє російських вояк не дочекалися – Путін наче й не чув згадки про них. Натомість сказав, що обмін полоненими повинен проводитися за принципом «Всіх на всіх».
Туреччина. Тут російський президент не став вдаватися до надмірної дипломатичності й висловився в стилі «конкретного ленинградского пацана»: «Збили турки наш літак – і чого цим досягли? Думали, що ми втечемо? Росія – не та країна». Далі Путін уже занурився у політичну анатомію і висловив припущення, що «Туреччина хотіла відлизати комусь одне місце» і що перспектив налагодження відносин з нинішнім турецьким керівництвом він наразі не бачить.
Сирія. Відповідаючи на запитання, яким додатковим тягарем лягає воєнна кампанія у Сирії на бюджет, Путін сказав, що її фінансування відбувається за рахунок витрат на бойову підготовку, та й саму війну з сирійською опозицією і терористами можна, мовляв, розглядати як тренування в реальних бойових умовах. Щось не пригадується, щоб навіть прихильники війни у Афганістані додумувалися до такого тлумачення «інтернаціональної допомоги».
Ось ще декілька фрагментів:
Америка. «Постійно підказує всім, кого підтримувати»
Й.Блаттер і ФІФА. «Чемпіонат світу-2018 Росія отримала в чесній конкурентній боротьбі». Знайшов ВВП добре слово і для президента федерації, який разом зі своїм найближчим оточенням є нині символом корупції у світовому футболі й об’єктом уваги судових органів: «Й.Блаттеру треба дати Нобелівську премію миру».
Дочки. За словами щасливого татуся, обидві його спадкоємниці «вчилися і живуть в Росії, бізнесом не займаються, нікуди ні «лізуть» і, взагалі, ніколи не були «зірковими» дітьми». Словом, батькам «важких» дітей залишається лише позаздрити Владіміру Владіміровичу.
В принципі, певну заздрість може викликати і його здатність володіти собою, і швидкість реакції, і вміння виявити слабке місце в аргументації опонента. Хоча таким на прес-конференції можливість висловитися давали вельми вибірково – приміром, гостра на язик К. Собчак так, здається, й не отримала нагоди задати якесь ущипливе запитання. Усіх зазначених чеснот у екс-підполковника КДБ не віднімеш. І це лише підсилює злість: невже йому не вистачає поля діяльності на просторах «всея Руси», що він поперся встановлювати свої порядки і правила за її межі? І невже він так впевнений, що доля буде до нього більш ласкавою, ніж до інших тиранів, які зламали на цьому шию?
Ігор Дуда
