За часів президентства Джорджа Буша-старшого посаду віце-президента Сполучених Штатів обіймав симпатичний «стовідсотковий» янкі Ден Куейл. Окрім привабливого вигляду, він був відомий своїми неординарними публічними висловлюваннями, що справляли комічний ефект.
Деякі «перли» Куейла пам’ятні й досі, зокрема його загадково-футурологічне «Майбутнє буде краще завтра». Чи не менш загадкове «Для людства настав час увійти в сонячну систему». Або ж оптимістичне «У нас будуть найосвіченіші американці на світі!». Ще у пана віце-президента постійно виникала плутанина з і без того заплутаними англійськими граматичними часовими формами: сказати, приміром, «Я приймав правильні рішення в майбутньому» було для нього - як раз плюнути. Отож не дивно, що містер Куейл був вельми популярним об’єктом для насмішок у пресі. Практично жоден газетний номер не обходився без карикатур на нього. Втім, це його зовсім не бентежило і не відбивало охоту від красномовства. Проте, принаймні у Штатах, звичка зловтішатися над мовними перлами публічних осіб зовсім не означає, що громадськість не дотримується щодо них певного етичного кодексу. Свідком цього був я сам, коли двадцять п’ять років тому під час перебування у Штатах пощастило відвідати хокейний матч у Вашингтоні. Десь між першим та другим періодами поєдинку диктор несподівано бадьорим голосом сповістив, що на матчі! присутній!! віце-президент США!!! Ден Куейл!!!! Увесь Capital Centre раптово звівся на ноги й вибухнув овацією. Я глянув у бік ложі VIP й побачив там усміхненого, як завжди, Куейла, котрий по-дружньому помахував рукою аудиторії. Того самого Куейла, над яким їдко насміхалася уся Америка, тепер ота сама Америка з цілком щирим ентузіазмом вітала на хокейному матчі. От і спробуй зрозуміти отих американців…
Подібні персонажі не були рідкістю і в нашій політичній історії. Згадаймо, приміром, неперевершені мовні експромти колишнього прем’єра і посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна («В России всегда стоит не то, что нужно», «Мы всегда можем уметь», «Хуже водки лучше нет»). Або ж колоритні вислови екс-спікера Верховної Ради Івана Плюща («Вони хочуть впихнути невпихуєме», «Я стільки сала з’їв, що соромно свиням в очі дивитися»). Чи кострубату мову колишнього генпрокурора Михайла Потебенька. А ще порівняно недавно – гротескну манеру розмовляти українською «Микіли Яновича Азірова». Або могутні сплески ерудиції його шефа – Віктора Януковича («Ми, українці, полюбляємо жінок»)…. «Слово – не горобець» - це золоте правило варто б засвоїти персонажам усіх щаблів нашого політикуму. Нинішнє керівництво держави в цьому аспекті постає у більш виграшному вигляді – мова Президента, Прем’єра (якщо не брати до уваги славнозвісне «куля в лоб», що одразу «прилипло» до нього) і спікера парламенту, загалом, не викликає зауважень. Ну, а як з цим у нас, на славному Тернопіллі? Особисто мені з усіх керівних осіб найбільше імпонувала манера висловлювати думку Юрія Чижмаря і Олега Сиротюка. У інших з цим відчувалися (і відчуваються) більші чи менші проблеми, а лексикон Валентина Хоптяна взагалі був унікально-незрівнянним і не раз ставав об’єктом далеко не добродушних жартів у ЗМІ. Нічого не вдієш – демократія.
