Четвертий в історії чемпіонат Європи для "червоної фурії"
Фінали великих турнірів — це завжди стрес і неймовірний страх допустити навіть найменшу помилку. Саме тут долю всього турніру може визначити однак маленька деталь і саме тому за цими матчами завжди цікаво спостерігати, навіть якщо особливо небезпечних моментів ми особливо і не бачимо.
Луїс де ла Фуенте та Ґарет Саутґейт пройшли непростий шлях до фіналу, особливо це стосується наставника "червоної фурії", пише UA-Футбол. Обидва наставники вирішили обійтись без сюрпризів у стартових складах, єдиною теоретично неочікуваною зміною став вихід у старті Люка Шоу на правому фланзі оборони замість Тріпп'єра, який грав практично увесь турнір.
Як у випадку зі стартовими складами, так і по змісту гри команди взагалі не здивували. Іспанці контролювали м'яч і постійно намагались побудувати позиційні атаки, а їхні суперники свідомо та взагалі без проблем віддали круглого, впевнено оборонялись та намагались створити щось небезпечне за рахунок контратак.
Як у де ла Фуенте, так і у Саутґейта, цей план спрацював лиш частково. Іспанці так і не змогли за перший тайм створити дійсно небезпечний момент, який би змусив взятись за голову, бо їм не вистачало швидкості у просуванні м'яча та безпосереднього руху на полі, також не було простору, який вміло перекривали "три леви". Щодо англійців, то тактика з контратаками принесла мало плодів, оскільки більшість з них перекушували ранніми перехопленнями або банальним порушенням правил ще у зародку. Надійність позаду зійшлась із недостатньою швидкістю, тому ми отримали прісну першу половину зустрічі.
Після перерви ми побачили одразу два моменти, які не могли не здивувати: наставник Іспанії зняв з гри диктувальника темпу та справжнього метронома Родрі, замість нього вийшов Мартін Субіменді. Окрім того, вже на початку другої половини "червона фурія" відкрила рахунок. Здавалось, що це звичайна атака, але як же її загострив прихованою передачею Дані Карвахаль. Саме він знайшов Ямаля, а той змістився в центр і знайшов класним пасом неприкритого Ніко Уільямса, який без проблем пробив точно в дальній кут воріт Пікфорда. Провал в обороні від англійців, Уокер звузився для підстраховки партнерів, а от гравця, який би підстрахував Кайла, так і не знайшлось. 1:0.
На цьому хлопці де ла Фуенте зупинятись не планували, за кілька миттєвостей вони ледь не забили другий гол, коли Дані Ольмо отримав круглого у комфортній позиції, проте його удар вийшов вкрай невдалим. Після цього гра запалилась, адже іспанці отримали необхідний простір для власних атак, а команді Саутґейта довелось ризикувати, щоб вирівняти рахунок на табло. Краще виходило у піренейців. Вони не хотіли зупинятись і робили все, щоб вбити цей матч одразу, не вистачало лиш точного удару, зокрема від Ямаля та Морати.
Очікувалось куди більшої активності на чужій половині поля від "трьох левів", однак цього ми спочатку не бачили, окрім хіба що непоганого розвороту та удару від Джуда Беллінґема важко бодай щось згадати. Вони відігравались після того, як пропускали першими, у кожному матчі плей-офф цього Євро, тобто досвід та характер на місці, а коли на поле вийшов Коул Палмер, то нарешті все вдалось втілити в життя. Атака по правому флангу і простріл в центр, де Джуд Беллінґем вже пробіг зону, куди йшов м'яч, проте півзахисник мадридського "Реалу" скинув круглого точно під удар набігаючому Палмеру, який пробив з-за меж штрафного майданчика точно в дальній кут воріт Сімона. 1:1. Невже хтось здивований?
Проте жодного імпульсу цей гол англійцям не дав, вони продовжили після цього грати від суперника, який не хотів відпускати свою жертву. В черговій атаці ближче до кінця матчу вирішальний удар все ж був нанесений. Коли здавалось, що все плавно перейде у екстра-тайми, магічна команда Луїса де ла Фуенте все ж довела, що можна вигравати великі речі, граючи у красивий футбол. Мікель Оярсабаль прийняв круглого на чужій половині поля, віддав на фланг під забігання Кукурельї, а сам побіг до штрафного майданчика. Віддав пас в центр Марк і Оярсабаль у дотик завершив атаку точним ударом, на який не встиг зреагувати Пікфорд. 2:1. Як символічно, що переможний гол забив просто хороший, працелюбний футболіст, який не хапає зірок з неба, а гольову йому віддав той, кого взагалі казали не викликати на цей чемпіонат Європи. До кінця гри Англія нічим не відповіла. Це красиво, це заслужено, хоч і в черговий раз трагічно для Англії, яка програє другий фінал Євро поспіль.
Тепер Іспанія вийшла у лідери за кількістю виграних чемпіонатів Європи, вони обійшли німців, з якими у них було по три перемоги. Тепер "червона фурія" має чотири таких титули. Це казка, автором якої став де ла Фуенте та його підопічні. Браво, Іспанія. Виявляється, що вигравати, необов'язково боятись грати у футбол.
Євро-2024. Фінал.
Стадіон: "Олімпіаштадіон" (Берлін)
Головний суддя: Франсуа Летексьє (Франція)
Іспанія – Англія 2:1
Голи: Уільямс (47), Оярсабаль (86) — Палмер (73)
Іспанія: Сімон — Карвахаль, Ле Норман (Начо, 83), Ляпорт, Кукурелья — Родрі (Субіменді, 46), Руїс — Ямаль (Меріно, 89), Ольмо, Уільямс — Мората (Оярсабаль, 68)
Англія: Пікфорд — Уокер, Стоунз, Ґейї — Сака, Мейну (Палмер, 70), Райс, Шоу — Фоден (Тоуні, 89), Беллінґем — Кейн (Уоткінс, 61)
Попередження: Ольмо (31) — Кейн (25), Стоунз (53), Уоткінс (90+1)
Назар Черковський, UA-Футбол
