(з нагоди власного 65-річчя - відверто)
Шістдесят п'ять: радіти, що дожив, чи сумувати?
Не знаю навіть, що на це сказати...
І, може, й некоректно це - про себе братися розповідати,
В той час як журналістів наших (ще й "заслужених"!) он полюбляють як вітати
(Тих, що диктант шкільний навряд чи зможуть без помилок купи написати)
Їх вдосталь є - куди не глянь: або вусатих, животатих і "писючих",
Або із штучною, "гумовою" посмішкою телеведучих,
Із тонким нюхом, понад міру гонорових
І до послуг "господарів життя" завжди готових,
Але...
------------------------------------
Коли постукає у твої двері отака кругленька дата,
Багато що доводиться згадати
Найперше: це дурниці, коли кажуть: "Як людина постаріє,
Вона все знає і усе в житті цім розуміє.
Стає спокійною, уміє гострі згладити кути",
Ну, словом, схожа на рослинку - поливати лиш і берегти...
Це нісенітниця, бо чим літа все далі з ярмарку ідуть,
Тим більше кляті нерви жити не дають,
І те, над чим колись сміявся чи махав рукою,
Тепер немовби тягарем важким висить над головою,
Уся гидота, що навколо, мов з каналізації, у душу б'є
І спокою щоденно не дає:
"Мажорна" нечисть, молодих "биків" гидотні матюки -
Брехня, обдурювання, лицемірство - ось що "скрашує" роки
"Знайди в релігії утіху", - хтось пораду дасть, можливо, і хорошу,
Але... як журналіст, я змісту в проповіді в церкві жодного знайти не можу,
І, скажу щиро, автомат би часом в руки ухопив -
Й хоча б із дюжину падлюк мерзотних в пекло відрядив
"Хильни чарчину", - хтось підказку дасть іще одну,
Але, боюсь, свою цистерну я уже хильнув
І коли нині вибирати: чарка чи пробігти кілометрів десь зо два,
То краще пробіжу - так посивіла радить голова
Ще творчість, правда, залишається - як різновид грання закваски
І вияв сили вищої, або ж природи ласки,
А так - лиш гумор та іронія рятують, тож куди ще йти?
А, може, взяти і собаку завести?
---------------------------------
Шістдесят п'ять: радіти, що дожив, чи сумувати?
Не знаю навіть, що на це сказати...
