Коли на деяких сайтах і у друкованих ЗМІ побачив відкрите звернення групи місцевих журналістів під величеньким заголовком ЖУРНАЛІСТИ ТЕРНОПОЛЯ – ПРОТИ БРУДНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ КАМПАНІЙ, то одразу чомусь пригадав вислів відомого англійського драматурга і (щасливий збіг – журналіста) Пітера Устінова: «Я не можу зберігати вірність прапору, якщо не знаю, в чиїх він руках».
За туманними звинуваченнями міської ради і її голови, в яких без «ста грамів» (одразу свідомо даю аргумент в руки можливих опонентів) важкувато щось второпати конкретно, йде заклик «переглянути інформаційну політику, спрямовану на паплюження доброго імені осіб, незгідних з методами його (себто мера) управління». Одразу зазначу: до палких прихильників нинішньої міської влади і її керівництва не належу, а деякі її кроки із забудови міста (зокрема, непевна і явно непрозора історія навколо ПК «Березіль») викликають нерозуміння і протест. Не кажучи вже про те, що дехто з представників нинішнього депутатського корпусу справляє просто гротескне враження. Але…в чиїх же руках отой самий прапор, піднятий, як претензійно зазначено у високому Зверненні, «За честь професії»? До декого із «підписантів» ставлюся з повагою і симпатією; декого, даруйте, просто не знаю; возведення ще декого в ранг журналіста викликає, принаймні в мене, певний подив. А є й декілька осіб, з якими не хотілося б…мати жодної справи на гектарі суходолу. В тому числі – й ставити свій підпис поряд з їхнім (хоча мене персонально й не особливо запрошують). Вони – ота малесенька (зовсім малюсінька) ложечка дьогтю, що псує усю бочку, точніше, увесь список. Принагідно хотілося б запитати у декого з них: чи не ви свого часу, обіймаючи високі посади у місцевих виданнях, своїми солодкими співами (щоб не сказати – неприкритим підлабузництвом) на адресу влади (не лише міської) виробили у неї, такої рідної і турботливої, віру у власну непогрішимість, а відтак – і переконання у праві диктувати свою волю? А тепер ось дружно взялися боротися проти дракона, якого самі ж випестили. І закликаєте приєднатися своїх колег. Даруйте, але не можу. Як на зло, маю довгу пам'ять…
