Розповіді про товариські матчі збірної України вже традиційно складаються з двох несхожих одна на одну за тональністю частин: 1) перед матчем - чудовий настрій усіх викликаних під прапори збірної, традиційні "вступні співи" дебютантів, роздумування головного тренера про силу майбутнього суперника і важливість спарингу для поліпшення гри команди; 2) після матчу - скромне  задоволення з приводу самовіддачі футболістів на полі, нарікання на втому, чи на оте саме поле, чи на погоду,  сподівання на поліпшення гри - в майбутньому.

Марокко - Україна 0:0

Гра зі збірною Марокко принципово від цієї схеми не відрізнялася. Після поєдинку підопічним А.Шевченка на результат не було підстав нарікати - африканці добряче "повозили" українців, і якби не голкіпер П'ятов - бути б у наших воротах кільком м'ячам. У складі нашої команди цікаво було поспостерігати за Ярмоленком, який декілька місяців був поза грою через травму, і  Шапаренком - одним з наймолодших дебютантів головної команди країни. Перший, відчувалося, перебуває ще далекувато від оптимальних кондицій, які набиратиме уже в наступному сезоні; другий же не зіпсував командної гри (якщо, за великим рахунком, було що псувати). Знову ж таки складається враження, що в суперники у спарингах нашій збірній вибирають те, що "погано лежить" - навряд чи Марокко схоже за стилем гри на Чехію і Словаччину, з якими нашій збірній належить зіграти у Лізі націй восени.

Албанія - Україна - 1:4

Виправдання після першого спарингу ("Марокко готується до чемпіонату світу, тому перебуває у кращому тонусі") у цій грі було неприйнятне - албанці, як і ми, стали невдахами кваліфікації. Їм це, зрештою, вибачливо: маючи в суперниках Іспанію та Італію, важко було на щось розраховувати. Отой самий тонус у двох команд був практично однаковим. Гра за принципом своєрідних "гойдалок" і взаємних помилок у захисті тривала до  31 хвилини, коли  збірній України вдалася швидка вертикальна атака за участю Марлоса, Ярмоленка і Коноплянки, який і завершив її точним ударом. Загалом, хавбека "Шальке" можна назвати найкращим у складі нашої команди в цих двох матчах. За декілька хвилин два наші "німці" організували другий гол - тепер уже результативного удару завдав Ярмоленко. А вже в компенсований час вивірена передача з глибини Марлоса (бразильський українець, здається, поступово "приживається" у збірній) і великодушний останній пас Малиновського дали змогу Ярмоленку зробити "дубль". У другому таймі наша збірна не стала копіювати звички "Ліверпуля" і дати змогу супернику вирівняти, здавалося б, безнадійне становище. Навпаки, українці, нехай і в економному режимі, продовжували утримувати ігрову ініціативу. Суперники ж так і не оговталися від нокдауну наприкінці першого тайму, і більш-менш серйозні загрози біля воріт Луніна можна було полічити на пальцях однієї руки. Все ж на гол престижу албанці спромоглися, скориставшись імітацією опору з боку Караваєва. Втім, останнє слово залишилося за збірною України: типовий для матчу вертикальний пас (цього разу Шапаренка) - і Ярмоленко відповів люб'язністю Коноплянці, вивівши того на порожні ворота.  4:1 - рахунок виглядає досить приємно, але запитання щодо побудови гри, зокрема, в обороні, залишаються без переконливої відповіді. До того ж, приміром, на думку Йожефа Сабо останній збір команди взагалі був не потрібний, оскільки гравці втомлені й на багато не здатні.

Ігор Дуда