Пригадуєте, як у березні, коли хижі кігті російської вояччини вже впивалися у Крим, в Чорне море знічев’я  зайшов якийсь крейсер ВМС США? Тоді лунало чимало наївних у своїй щирості (чи щирих у наївності) голосів, що, мовляв, ось тепер US Navy покаже москалям, де раки зимують, навчить їх поважати суверенність територій сусідніх країн. А там, дивись, почнуться поставки вертольотів Apache, систем залпового вогню, іншої новітньої воєнної машинерії; та й десантні групи «зелених беретів» уже, мабуть, у своєму Форт-Брегу посилено вивчають особливості кримського терену бойових дій.

Нічого подібного не сталося. Америка вкотре уподібнилася дворовому підлітку,  який, коли дозволяють обставини, стає зухвалим, а коли не дозволяють – воліє спостерігати за подіями збоку. Справді, коли йшлося про бомбування Бєлграда і руйнування інфраструктури екс-Югославії, Uncle Sam знайшов потрібні виправдання своїм діям. І не терзався сумнівами та ваганнями. Але між Бєлградом і Москвою – величенька відстань. І величенька різниця. Головно в тому, що Москва має потужний арсенал РВСП. І її ядерні підводні ракетоносці постійно сновигають у водах світового океану. І грізний «вбивця авіаносців» - ракетний крейсер «Петр Великий» завжди напоготові. І… Усе це разом взяте здатне стримати Америку, яка в інших випадках діє швидко й рішуче, від демонстративного брязкання зброєю поблизу російських кордонів. Звичайно, від українських дипломатів лунають неприємні нагадування про те, що США виступили гарантом безпеки і територіальної цілісності України в рамках отого прикрого Будапештського меморандуму. Ну й що з того, що виступили? По-перше, як говорять у народі, обіцяти – ще не означає одружитися. А по-друге, ось відшукали прискіпливі буквоїди у Вашингтоні,  що у меморандумі, виявляється, ніхто нічого ніякому не гарантує, а лише запевняє. Відчуваєте, панове українці, різницю між assuranceі guarantee? Це вам урок: надалі підбирайте кваліфікованих перекладачів. І «вилизуйте» у різних протоколах і меморандумах кожне слово.

Що ж залишається головній світовій силі, щоб виправдати статус верховного борця за справедливість? Санкції? Безумовно, вони мають вплив, але росіяни уже отримали від них «щеплення» у вигляді тривалого перебування за «залізною завісою», поправки Джексона-Веніка, усіляких бойкотів та ізоляцій. Та й взагалі, чи варто мокрому від обпльовування боятися дощу? До того ж, Путін прекрасно розуміє, що найбільш вразливе місце Заходу – жадібність. Він узяв до уваги головну слабкість західних демократій: їх можна розколювати, їм можна морочити голову і головне – їх можна купити. Тамтешні банкіри, юристи та бухгалтери живляться з російської годівниці. Вони створили на Заході могутню п’яту колону, що виступає за припинення санкцій та повернення «бізнесу в звичному режимі». Певною мірою, дешевий природний газ – набагато могутніша зброя для РФ, ніж танки і ракети. Путінський режим добре засвоїв урок: Захід не піде на серйозну конфронтацію з Росією задля того лише, щоб справити на Україну приємне враження. Сама ж  Росія вбачає в таких умовах історичний шанс для ліквідації наслідків «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття» (за висловом самого Путіна) – розпаду радянської імперії. Нашу з вами думку щодо того вона, напевне, забуде запитати…

Ігор Дуда