Зізнаватися у такому "ганджі" нелегко, але - доводиться. Я, громадянин України (освіта вища, хронічно безпартійний, до криміналу не притягався, перед "ясні очі" психіатричної експертизи досі не поставав) зізнаюся, що безнадійно заплутався у своїх спробах визначити, що в моїй країні є Добро, а що - Зло. І, відповідно,   якими є люди, які начебто мною найняті керувати (в тому числі й від мого імені) в цій країні усіма справами. Заплутався остаточно і, мабуть, безповоротно.

Президент України - він хто? Гарант законності, дотримання моїх прав, борець за надання томосу, невтомний будівничий армії й такий же невтомний у відстоюванні інтересів держави на міжнародній арені та впровадженні рідної мови? Чи бізнесмен від політики, який намагається підпорядкувати собі всі гілки влади, замилити очі цивілізованому світу видимістю боротьби з  корупцією? І який навіть в час, коли його, як головнокомандувача, підлеглі гинуть на передовій, не відмовляє собі в задоволенні відпочити на екзотичних островах? Прихильники щосили напирають на першому, противники ж не з меншим запалом (і підставами) наголошують на другому. То кому ж вірити?

Спікер парламенту - він хто? Безсторонній арбітр дискусій в стінах Верховної Ради, який неухильно дотримується регламенту, чи маніпулятор отим самим регламентом з міркувань політичної доцільності? Чути доводиться і перше, і друге. Кому ж вірити?

Заступниця спікера, котра відстоює ідею самопомочі, та представниця Президента у парламенті - вони  хто одна для одної: соратниці в спільній справі чи запеклі суперниці? Судячи з обміну репліками в стилі "гадючої" ввічливості на одному з засідань, якби не парламентський етикет - обидві поважні дами ладні б вчепитися одна одній  у волосся. То... кому ж з них вірити?

Міністр закордонних справ - він хто? Людина, яка компетентно захищає інтереси держави за її межами, чи не надто кваліфікований дипломат, котрий примудрився розсварити Україну майже з усіма сусідами? Чути доводиться і перше, і друге. Чому ж вірити?

Генеральний прокурор - він хто? Завзятий борець із високопоставленими хабарниками і схильними до незаконного збагачення? Чи виконавець замовлення на "приборкання" непокірних депутатів для їхнього "правильного" голосування? З його слів виходить, що - перше, а от ряд політтехнологів називають головним саме другий мотив. То кому вірити?

Міністр внутрішніх справ - він хто? Ініціатор докорінних реформ у правоохоронній системі чи передусім бізнесмен, який, до того ж, вигороджував свого синка у темній і не дуже пахучій історії з рюкзаками? Прихильники переконано доводять перше, а опоненти не дають забути про друге. Кому вірити?

Представники високосвідомих і  радикально налаштованих партій разом з їхніми славними очільниками - вони хто? Палкі й невтомні борці за народне благо, як це випливає з їхніх регулярних заяв? Чи складові елементи системи користолюбства, відстоювання шкурно-групових інтересів та ще й неперевершені популісти? Серце ніби просить вірити у перше, але сувора дійсність підказує мозку не відкидати й друге.

Ті, котрі  керують нашим краєм і "файним" містом зокрема - вони хто? Борці за народне  благо чи користолюбці в дещо менших, ніж столичні, масштабах? Зразок моральності та законопослушності чи спритники, які нерідко вдаються до сміховинних доводів, щоб виправдати свої вчинки?

Відповідь нехай дає собі кожен сам - я вже остаточно заплутався...

Ігор Дуда