Під час дискусій в політичних програмах їхні учасники нерідко посилаються на досвід Ізраїлю: живе мовляв, невелика держава в суцільному ворожому оточенні; змогла розробити ефективну стратегію і  тактику вилазкам арабських екстремістів, причому настільки, що жоден їхній удар не залишається без адекватної відповіді.

В усіх цих досягненнях значна роль належить ізраїльській розвідці "Моссад", яка в багатьох випадках дає змогу керівництву держави діяти на випередження, а не лише вживати заходів, так би мовити, навздогін подіям.

Саме сьогодні є привід згадати про одну з найбільш відомих акцій ізраїльських спецслужб: цього дня, 11 травня 1960 р. у столиці Аргентини Буенос-Айресі був викрадений, а через декілька днів доставлений у Ізраїль один з найголовніших військових злочинців часів Другої світової війни Адольф Ейхман, співробітник гестапо, який безпосередньо відповідав за масове винищення євреїв. Віддавався він цій роботі з усією німецькою педантичністю і невтомністю, за що й заслужив зловісне прізвисько "Архітектор Холокосту". Тому й зміг у серпні 1944 р. подати своєму безпосередньому начальнику рейхсфюреру Гіммлеру доповідь, в якій скрупульозно відзвітував про знищення в масштабах Європи 4 млн євреїв.

Після війни, скориставшись так званою "щурячою стежкою" (системою маршрутів втечі нацистських злочинців з Європи в Південну Америку, зокрема, Аргентину, Бразилію, Парагвай), Ейхман перебрався саме в Аргентину. Оберштурмбанфюрер СС Адольф Ейхман зник, а натомість з'явився скромний конторський службовець Рікардо Клементе. Можливо, він і прожив би там відносно спокійно  до кінця своїх днів, однак вища справедливість все ж не дала йому скінчити свій земний шлях в ліжку і в оточенні родичів. Власне, своєму найближчому родичеві - сину Ніколасу - колишній бухгалтер-розпорядник системи масового винищення й мав "завдячувати" своїм викриттям. Гордий за свого татуся синок похвалився своїй дівчині, що його батько має визначні заслуги перед Третім рейхом; далі спрацювала ланцюгова реакція передачі інформації, яка й закінчилася тим, що викраденого і нашпигованого транквілізаторами Ейхмана під виглядом хворого пілота доставили на борт літака, маршрут якого для нього, в кінцевому підсумку був один - на шибеницю. 

Що найбільше вражало присутніх на процесі журналістів - Ейхман зовсім не здавався якимось чудовиськом чи психопатологічним типом. Навпаки, він виглядав звичайнісінькою, просто неймовірно нормальною людиною, а його дії, що призвели до загибелі мільйонів людей, були лише бажанням добре виконати свою роботу. І той факт, що вона полягала в організації масових вбивств, мав для нього другорядне, якщо не третьорядне значення.

Як і слід було очікувати, у держави Ізраїль до Ейхмана виявився більш ніж широкий перелік претензій. Настільки широкий, що його не лише повішали, а й спалили тіло, а попіл розвіяли над Середземним морем за межами територіальних вод Ізраїлю. Ритуальне значення цього акту видається більш символічним, ніж слова англійського солдата, мовлені ним під час поховання в невідомій лісовій місцевості шефа Ейхмана - Гіммлера: "Нехай хробак повертається до хробаків".

Ігор Дуда