Здатність висловити думку вдосконалювалася впродовж усієї історії людства. Від примітивних звуків, які давали змогу первісному стаду об’єднатися для успішного полювання і до багатозначних, з подвійним чи навіть потрійним сенсом дипломатичних заяв і промов – така еволюція нашого мовного потенціалу.
Одну й ту ж ідею можна висловити по-різному. Можна, приміром, сказати: «Він зарядив тому лоху в морду й зламав щелепу». А можна й по-іншому: «Кінетична енергія його кулака спричинила порушення цілісності лицевої кістки опонента». І перша, й друга фрази мають право на вжиток, однак кожна у своєму середовищі. Якщо ви видасте тираду про «морду» і «лоха» на конгресі вчених-анатомів або ж світил судової медицини, то поважне товариство вас може й не сприйняти. А якщо ж у компанії урвителів, прикрашених татуюваннями на тему «Не забуду мать родную» чи «Век воли не видать» ви розпочнете сентенції про «кінетичну енергію кулака», то… ризикуєте відчути оту енергію на власній щелепі. Доречно мовлене слово – великий людський дар. Як і вміння вчасно промовчати. І все ж часто у життєвих ситуаціях доводиться пригадувати фразу французького міністра іноземних справ Талейрана про те, що язик слугує дипломату для того, щоб приховувати думки. Цікаво спроектувати це твердження, приміром, на… некрологи – ці, за висловом якогось дотепника, «найкращі службові характеристики». Якщо натикаєшся на фразу, що покійний був «неординарною особистістю зі складною життєвою долею» і що «ніщо людське йому було не чуже», то дуже ймовірно, що це - епітафія за аморальним типом, ласим до жіночих принад, п’яницею, а на додачу – ще й злісним неплатником аліментів.
А за «людиною широкої душі, яка все життя прагнула робити добро», може бовваніти силует кримінального авторитета, котрий обдаровував сиротинці фруктами й цукерками.
А від матюків того, хто за життя був «справедливим і вимогливим керівником», цілком можливо, дрижали в кабінетах меблі, хиталися лампи, а підлеглі жменями ковтали «Персен» («Нервуєте – допоможе!»).
Але – «Про мертвих або нічого, або лише добре». Живі ж дбають про живе. А у цьому щоденному живому – океан брехливого словоблуддя, фальшивих клятв і таких же фальшивих промов, брехливих обіцянок і велеречивих запевнень, які нині знову хлинули бурхливим потоком. Язик плете одне, а що там у людини на думці – спробуй вгадати… Щирість і повну гармонію між думкою і словом можна зустріти хіба що у… божевільні.
