П'ятдесят років тому, 5 червня 1968 р., в кухні готелю "Амбасадор" у Лос-Анджелесі прогриміли постріли, які обірвали життя одного з найперспективніших тодішніх політиків Америки - Роберта Кеннеді. Пригадую, як збіглися тоді до єдиного на всю вулицю телевізора мешканці Глібова Гусятинського району, як уважно дивилися випуск новин, як співчутливо хитали головами ("Нещастя якесь з тими Кеннеді - недавно старшого брата забили, а тепер і молодшого..."). П'ятьма роками раніше, в листопаді 1963-го, коли ще й того єдиного телевізора не було, вони так само колективно роздивлялися в газеті фото з похорон президента Джона Кеннеді. Через п'ять років палестинський фанатик чи то керуючись прагненням помсти за проізраїльську позицію Р.Кеннеді, чи то охоплений манією Геростратової слави, здійснив свій давній нав'язливий задум.
Америка знову, як і після вбивства Джона Кеннеді, застигла в щоці. Америка не могла зрозуміти, як таке могло статися і чому вбивають тих, з ким вона пов'язувала чи не найбільші надії на майбутнє. Америка уже й не звертала уваги на ледь приховану зловтіху радянської пропаганди ("Бачите, що у них там робиться - вбивають, кого хочуть і де хочуть. Ну що тут скажеш? В світі, де править капітал, можливе все"). А в журналістських колах завели мову про "прокляття клану Кеннеді". "Я пристрелен эпохой, Роберт Кеннеди, Бобби, за отсутствием бога выдвигавшийся в боги. Меня деньги любили, меня люди любили за фамилию или за глаза голубые", - так відгукнувся на цю смерть поет Євгеній Євтушенко.
Те, що 42-річний сенатор взяв твердий курс на Білий дім, було всім зрозуміло. Він і так свого часу був там своєю людиною, оскільки загиблий 35-й президент Штатів Джон Кеннеді в усьому покладався на молодшого брата, радився з ним з усіх питань, як пліткують, навіть використовував як своєрідного "сутенера" у стосунках з Мерилін Монро. Якщо ми нині на всі заставки клянемо так званий непотизм (надання привілеїв для родичів і друзів незалежно від їхніх професійних якостей), то в даному випадку в передовій капіталістичній державі світу він виявлявся, можна сказати, сповна. З одним лише уточненням: Джон Ф.Кеннеді не міг закинути Роберту Ф.Кеннеді відсутність професіоналізму. На посаді генпрокурора Штатів Кеннеді-молодший зумів добряче "прищемити хвіст" всесильній в ту пору американській мафії, а його вислів "Ми повинні зробити все для того, щоб жоден злочин не залишився непокараним", може, й відчутно "відгонив" ідеалізмом, але все ж вселяв у американців надію. А його підтримка пастора Мартіна Лютера Кінга у ненасильницькій боротьбі за расову рівноправність забезпечила йому симпатію значних верств темношкірої Америки. Р.Кеннеді також мав намір якнайшвидше зупинити вкрай непопулярну серед американців війну у В'єтнамі. Отож не дивно, що аудиторія у нього була широка й різноманітна: молодь і старші люди, багаті й "сині комірці" (представники робітничих професій), представники всіх рас, що населяють Америку. І його вплив на слухачів журналісти порівнювали з тим, який справляють на своїх глядачів рок-зірки.
Постріли в "Амбасадорі" перекреслили і його власну перспективу і, цілком можливо, кращу перспективу всієї нації. "Більше ніхто не постраждав?", - такими були останні слова, які почули від нього. "Прокляття клану Кеннеді" зачепило і двох з його 11 дітей: один з синів помер через передозування кокаїну, а другий розбився на смерть, катаючись на лижах. Вбивця Р.Кеннеді - Серхан Бішара Серхан, - продовжує відбувати довічний термін, і жодне з його прохань про дострокове звільнення наразі суд не переконало...
Вітряного квітневого дня 1990 р. я довго блукав Арлінгтонським кладовищем в передмісті Вашингтона. Це - елітний цвинтар Америки. Тут спочивають герої воєн, "п'ятизіркові" генерали й адмірали, голови Верховного суду США, кавалери найвищих нагород і навіть екс-чемпіон світу з боксу Джо Луїс. На їхніх могилах стандартні мармурові плити - жодних помпезних монументів, які так полюбляють воздвигати у нас. Серед цієї одноманітності вирізняється обтягнутий по периметру ланцюгом майданчик, всередині якого пориви вітру намагаються загасити вічний вогонь. Це - могила JFK, Джона Ф.Кеннеді. Зовсім поруч - значно скромніша (сенатор - не президент) могила RFK, Роберта Ф.Кеннеді. Брати йшли поруч, підтримуючи один одного, за життя - поруч лежать і тут, на скорботно-мовчазному Арлінгтоні.
