Відомий тернопільський журналіст, уродженець Зборівського району Богдан Рудницький, який нині живе і працює в далекій Австралії, нещодавно очолив українську церковно-громадську газету «Церква і життя», пише Свобода.

Варто зазначити, що Богдан свого часу, коли тільки залишив Тернопілля і поїхав на зелений континент, вже очолював цей часопис, докладав багато праці для його розвитку і поширення. Згодом перейшов на престижнішу роботу в українську редакцію державної телерадіокомпанії SBS, де, до речі, працює і зараз. Але обставини склалися так, що колишній очільник «Церкви і життя» припинив редакційну працю і Церква, пам’ятаючи попередні заслуги Богдана Рудницького, звернулася до нього з проханням відродити популярність своєї газети. Він погодився і став редактором української частини часопису. Англомовну частину очолив Симон Когут.

До речі, газета «Церква і життя» виходить щомісяця з квітня 1960 року. Наприкінці січня Богдан Рудницький випустив перший цьогорічний і загалом 1868 номер часопису. Її засновниками є єпархія УГКЦ в Австралії, Новій Зеландії та країнах Океанії і видавництво «Просвіта». Редакція знаходиться у Мельбурні.

Як повідомив наш земляк, газету розповсюджують у 28 країнах світу. А доставляти її можуть навіть у Тернопіль. Річна передплата в Україні та інших країнах Європи – 120 доларів.

Прикро, але газета переживає не кращі часи через скорочення передплатників. Представники старшого покоління відходять у вічність, а їхні нащадки, на жаль, не поповнюють ряди передплатників, жертводавців чи рекламодавців. Ось у таку скрутну днину і повернувся у газету Богдан Рудницький.

У першому цьогорічному випуску він звернувся до читачів: «Мусимо разом усією громадою спричинитися до отого порятунку носія українського слова у цьому привітному краї, на тому континенті, де знайшли затишне життя усі першопоселенці, будівничі австралійської України. Спадок великий і неоціненний вони залишили своєю невтомною працею в ім’я спільноти й України… Їм – подяка і шана. А нам, молодшим, насправді треба й чужого научатись і свого не цуратись. Чи здатні ми зберегти себе як спільнота? І чи зможемо усі разом врятувати церковно-громадську газету Австралії?.. Зможемо, якщо захочемо, якщо підтримаємо українське друковане слово у чужині всією громадою…»