Уся історія комуністичного правління на території колишнього СРСР і, відповідно, України - це історія терору того чи іншого ступеню.
Він міг бути трохи м'якшим - як в період хрущовської "відлиги" чи правління Брежнєва, коли обмежувалися, загалом, вибірковими посадками і примусовим "лікуванням" у психлікарнях, зробивши основну ставку на "промивання мізків" і створення у трудових і студентських колективах обстановки нетерпимості до "проявів чужої ідеології". Ну, і звичайно ж, тотального стеження і контролю за допомогою широчезної мережі інформаторів і "сексотів" під чуйним керівництвом КДБ. Для тих, хто пережив 30-ті роки це вже, мабуть, виглядало як суцільна і нестримна демократія.
А от тим, кому випало жити в 30-ті, довелося повною мірою пізнати усі принади більшовицького "раю" під проводом "генія всіх часів і народів". Син шевця і недоучка духовної семінарії Сосо Джугашвілі, "вихрестившись" на марксиста і ставши Йосипом Сталіним, ніколи не був видатним оратором на кшталт Троцького, однак забивав слова як гвіздки.
Сказав "Жить стало лучше, жить стало веселее!" - і кожен почав слухняно веселитися (слідкуючи при цьому, чи належно веселиться його сусід чи співробітник);
Промовив "Не важно, как проголосовали - важно, как подсчитали" - і на десятиліття наперед запрограмував звичай фальсифікації результатів виборів;
Проголосив "У нас нет пленных, у нас есть только предатели" - і зламав долі мільйонів військовополонених.
Однак саме цього дня, 3 березня 1937 р., на черговому пленумі ЦК партії Й. Сталін не обмежився короткою і замашною, як удар батогом, фразою, а виступив з обгрунтуванням теоретичного тезису про те, що із зміцненням основ соціалізму класова боротьба не затухає, а навпаки - загострюється. Благодушні учасники пленуму, політична і військова верхівка та й і увесь радянський народ тоді навряд чи підозрювали, що "на умі" у вождя. А його складний, гнучкий і підступний мозок уже замислив ні більше ні менше - Великий Терор, який викосить багатьох кращих представників, в тому числі й українського народу. Власне, за версією розвідника-перебіжчика Віктора Суворова, 1937-1938 рр. не можна вважати піком сталінського терору - просто в ту пору "під сокиру" пішло багато вірних комуністів-ленінців, тому вони й памятають ті роки. А раніше, коли в Україні створили штучний голод, то це, на їхню думку, терором не вважалося. Але на тому пленумі, слухаючи сентенції вождя про жорстку класову боротьбу, яка обіцяла стати жорстокою, вони аплодували - не знаючи, чим це невдовзі обернеться для багатьох з них...
Ігор Дуда
