Гордість для батьків, герой для земляків і відважний бойовий товариш для побратимів - саме таким назавжди запам’ятають Сашка Капіноса з села Дунаїв.

Він жодної миті не вагався та попри вмовляння родини – поїхав на Майдан. На барикадах - з перших днів. Його поранили в голову 18 лютого і, незважаючи на успішну операцію, серце молодого патріота наступного дня зупинилося.

«Кажуть, що їх відрізала міліція біля Стели. Їх було 7 чоловік. З них познімали каски, бо вони були в обмундируванні, і розстріляли прямо в притул із травматичної зброї», - розповідає батько Анатолій Капінос.

Запеклий правдолюб і щирий патріот – так про 29-річного Сашка кажуть односельці. Не було жодної справи, яка була б йому не до снаги – він працював у полі і вчився грати на музичних інструментах, складав вірші та писав пісні. Організовував культурні заходи, привчав дітей до народних традицій. Та головне – всім серцем любив Україну.

«Він не мав музичної грамоти, але грав на усіх інструментах, співав дуже прекрасно, і дійсно був українцем, людиною з великої букви», - каже художній керівник будинку культури в селі Дунаїв Юрій Гусарук.

«Він - людина принципова, надзвичайно чесна. Колись я не сприймала цю його чесність, вважала диваком. Бо такі люди в нашому суспільстві – диваки», - каже односельчанка Оксана Кушнір.

Сашко Кремінь, як його називали у селі, не дозволяв молоді байдикувати. Із занедбаного підвалу зробив хлопцям сільський спортзал, навесні хотів почистити чагарники та встановити ще тренажери. Власноруч спорудив пам’ятний знак «борцям за волю» у сусідньому селі, і щороку на день незалежності ніс туди пішки дубовий вінок.

«Він хоробрий і мужній, і поїхав у Київ, аби спасти Україну і нам жилося краще», - розповідає школярка Мар’янка Плетюк. Сашко Кремінь боровся за правду та любив Україну. Він брав участь у Помаранчевій революції, найдовше протримався в 16-денному голодуванні на підтримку української мови у Києві, не всидів вдома, коли почався Євромайдан.

«Герої не вмирають. Вони померли тілом, але душа їхня не вмирає. Вони в наших серцях, і ми будемо пам’ятати Небесну сотню, які на Майдані віддали найдорожче - своє життя», - каже голова села Дунаїв Євгенія Лісова.

10-го березня Сашкові виповнилося б 30 років. Після революції він хотів одружитися. Наречену знайшов на Майдані, бо казав: його дружина мусить бути революціонеркою. Він багато чого не встиг, але за свій короткий вік зробив більше, ніж багато хто за все життя. Тепер Сашко – герой. Герой Небесної сотні.

Джерело: fakty.ictv.ua