Коли проходиш повз підлітків, які смокчуть пиво, чуєш їхній жаргон, густо приправлений матюка­ми, дивишся у бездумні аж до  дебілізму фізіономії, мимо­волі виникає думка: яке майбутнє у них і в їхньої  країни? Іноді складається враження, що у якомусь зловісному інкубаторі вилуплюються зграї отаких зухвалих тінейджерів, які  лише шукають нагоди, щоб виплеснути свою агресію на когось.

За таких умов для нормальної лю­дини шанси пересіктися з ними знач­но зростають. Хмільні ватаги починають становити серйозну загрозу. Нещодавно зустрів свого знайомого. Він мав вигляд, наче його обкусали бджоли. Розпухлий ніс, під очима синці... Як з'ясувалося, незадовго до того по дорозі додому його перестріло код­ло отаких любителів пивка, яким саме закортіло попрактикуватися у кікбоксінгу. Бідолаха, на своє не­щастя, опинився у непотрібний мо­мент у непотрібному місці. Без жод­ного слова, навіть не попросивши за­курити, його повалили на землю і почали бити ногами. Били всюди, особливо ж дісталося голові. Били довго й методично, незважаючи на крики жінки, що випадково опини­лася поряд. Били, аж поки їм самим не набридло. Потім з диким реготом, не надто поспішаючи, пішли. Міліції ж на горизонті не було... «Просто дивно, як я залишився живий, - роз­повідав мій знайомий. - Тепер пост­ійно ношу з собою ножа. Якщо ще щось подібне станеться - хоч одного виродка на той світ відправлю».

Я намагався заспокоїти його, мов­ляв, бомба двічі в один окоп не падає, а сам подумав: «Слава Богу, що на його місці не опинився я». Тут, мабуть, без певних педагог­ічних сентенцій не обійтися. Мені, приміром, дуже подобається Брюс Уілліс, цей хронічний «міцний горішок» Голівуду. Скільки в нього не стріляй, не висаджуй у повітря - ніщо не бере. Бо він не в тім'я би­тий, хоч і простакуватий на вигляд, передбачливий і винахідливий, стріляє влучно, та й у пику може зацідити так, що пам'ятатимуть.

Ось від цих ударів по пиці, думаю, й беруть початок багато проблем. Коли Уілліс затягує ланцюг на шиї супостата (так йому й треба!), люб'­язно запихає йому в око гострий шматок льоду або ж лупцює кула­ком - він вкладає у підсвідомість мільйонів певний заряд, який у ще не сформованої психіки може про­явитися найнебезпечнішим чином. Зокрема, в тому, що можна без будь-якого співчуття і докорів сумління завдавати людині болю.

Більшість людей воліє обходити зборища молодиків боком. Утім, є окремі відчайдухи, які наче шука­ють пригод на власну голову. З одним з них, тренером з боксу, я розмовляв на цю тему. Його думку можна сформулювати приблизно так: «Не треба миритися з цим злом, бо так ми просто поту­раємо йому. Плюнули вам в облич­чя - вріжте кулаком у нахабну пику. Інакше ніколи не знищимо цю не­чисть».

«Тобі добре так говорити, - поду­мав я, - бо у тебе кулаки, як довбні. А як бути пересічному обивателеві, мало ознайомленому з навиками мордобою? Озброюватися? Ходити групами? Молити Бога, щоб пронес­ло?». Запитань повно, зокрема, чи варто державі пнутися зі шкіри й фінансово стимулювати народжуваність серед люмпенізованих верств? Адже часто це середовище саме заради можливості отримати гроші плодить собі подібних, зовсім не переймаючись вихованням свого потомства. З іншого боку, «відморожених» бидляків вистачає і серед «золотої молоді» з так званих благополучних сімей…

Ігор Дуда