Що нового,  з’явилося у нашому житті після того, як перестала існувати імперія під назвою СРСР?

Безумовно, є цілий ряд кардинальних трансформацій, що змінили наше життя. Ми стали відкритими для решти світу й можемо вільно пересуватися ним. Можемо, в принципі, вільно висловлювати думку й обстоювати власні переконання. Можемо також вільно й без страху сповідувати віру своїх дідів і прадідів. Можемо використовувати не лише причесано-напудрені офіційні, а й альтернативні джерела інформації. Можемо, не криючись, розповідати анекдоти про наших правителів. Нас ніхто добровільно-примусово не зганяє на колективні зборища, де приймають гнівні звернення до США і НАТО з вимогою припинити втручання в справи Афганістану (Іраку, Зімбабве, Лівії...).

Проте найважливіша, мабуть, відмінність - виникла нова форма власності. Цьому можна було б лише радіти, адже увесь цивілізований світ давно довів, що приватне - ефективніше, ніж безлико-загальнонародне, яке лише маскує всевладдя партноменклатури. Приватне - це змагання із конкурентами за ринок, це, в кінцевому підсумку, підвищення якісних стандартів і рівня життя. Що, здавалося б, ще треба? Все це, звісно, так, але не слід закривати очі на те, що разом із новими майновими відносинами у суспільстві з’явився і новий людський тип - з’явилася нахабна пика на туго набитому мішку із здебільшого вкраденими, видуреними шахрайським способом або ж награбованими грішми. Це – соціальний (точніше – антисоціальний) тип без будь-яких комплексів і сентиментів, який діє за принципом «що хочу, те ворочу», органічно не здатний визнавати будь-яких юридичних заборон, релігійних чи моральних застережень. В неспокійні 90-ті він спеціалізувався на вибиванні (в прямому розумінні) боргів з непіддатливих підприємців і торгашів, а тепер став поважним бізнесменом, шанованим членом соціуму. Масштаби його стали ширшими: він уже думає не про те, як «наїхати» на якогось власника кіоску, я «рішає» серйозні земельні чи будівельні питання. Ось вам «новий українець» в усій красі, справжній герой нашого часу. Привілейований клас поза нормами закону й моралі, який звик жити, керуючись лише своїми дикими інстинктами.

Ще гірше те, що існує такий тип не на самоті. Його поява тягне за собою цілий шлейф усякої іншої гидоти: продажних політиків і місцевих чиновників, таких же продажних суддів, спритних адвокатів, здатних із майстерністю картярського шулера видати чорне за біле, прислужливих журналістів, ладних за ласий шматок обливати брудом або ж припасовувати ангельські крила, кому потрібно. Тягне  дикі забави, яким позаздрили б Нерон і Калігула. Тягне зневіру в справедливість у чесних правоохоронців, не здатних змінити Систему; масовий песимізм і знервованість широких верств населення і вселяє ностальгійний сум за старими часами, коли тодішні «сильні світу цього» все-таки дотримувалися хоч якоїсь етики в рамках «партійної дисципліни» і хизуватися неправедно нажитими статками вважалося непристойним, а подеколи й каралося.

Цікаво, чи панування таких типів -  неодмінна плата за так звану свободу?

Ігор Дуда