Кінець війни навряд чи хто візьметься нині передбачити (крім усілякий віщунів-мольфарів), однак уже зараз іноді виникає думка: а що буде після того як затихнуть вибухи та постріли? Якими станемо ми після нашої, дуже хочеться вірити, перемоги?
Про перше, що вони зроблять з настанням миру, багато хто з українців - і публічних,відомих, знаменитих, і рядових обивателів - говорять з дивовижною і, зрештою, зрозумілою одностайністю: добряче вип'ють, а вже потім...
Оце "потім" значною мірою залежить від того, яким буде психологічний стан нашого суспільства внаслідок страшних потрясінь. Рани у переможців (в тому числі й душевні), як прийнято вважати, загоюються швидше, але вже тепер фахівці попереджають, що на країну очікують численні прояви посттравматичного стресового розладу (ПТСР) серед колишніх учасників війни. Ця невесела перспектива ще попереду, а що стосується сьогодення, то можна констатувати огрубіння масової свідомості й зниження її чутливості до брутальних, гидотно-натуралістичних проявів війни, яких у неї зовсім не бракує. Отож вже стає звичним, коли телебачення детально показує трупні плями на кінцівках розкиданих по окопах знешкоджених окупантів (у наших загиблих вони, припускаю, такі ж самі), а молодий вояк, який уже встиг побувати в багатьох окопних боях, з якоюсь моторошною індиферентністю розповідає, як смердять ворожі трупи (найбільше чомусь, за його словами, вихідці з Бурятії), які пролежать 4-5 днів. І як доводилося спати після бою на ще м'яких і теплих тілах знищених супостатів - ще, на щастя, не вражених відчутним для носа процесом розкладу. Мимоволі виникає запитання: яким буде цей хлопець (і тисячі таких, як він, після війни)? Тим більше - в умовах нашого далеко не бездоганного з точки зору моральності, справедливості й законності соціуму. Ціна людського життя дедалі більше опускається до страхітливо низької позначки - зокрема, і співчутливий до нас Захід уже, здається, призвичаївся до того, що багато українців нині вмирають - і зовсім не природною смертю. А всередині самої України це звикання відбувається ще швидшими темпами. Сповіщення про загиблих на інформаційних сайтах стали таким же звичним атрибутом, як прогнози погоди, нові тарифи, ставки в казино чи повідомлення про схопленого "на гарячому" чергового бездоганно патріотичного і закамуфльованого вишиванкою та чесними очима отримувача вигоди від війни.
Стан і без того враженого численними болячками і виразками суспільства загрожує ще більше ускладнитися - попри постулати про "очищаюче горнило війни". Можна, звісно, сподіватися, що цього вдасться уникнути, але на якій основі базуватимуться ці сподівання?
