"Реал" - "Шахтар" - 2:1
Гол у футболі віддавна називають "маленьким дивом". Буває оте диво дуже красивим, буває випадковим, неоковирним, навіть абсурдним, але в усіх випадках закінчується рукою арбітра, яка вказує на центр поля. На 39 хв. матчу в Мадриді українські вболівальники вперше від початку цьогорічної Ліги чемпіонів побачили отаке маленьке диво у виконанні гравців українського клубу. Причому відповідало воно всім канонам футбольної естетики: верхова передача з глибини поля від Матвієнка, скидка грудьми від Патріка і - невідпорний удар у верхній кут від Фернандо. Це була відповідь гірників на безглуздий гол, пропущений на 14 хв. , коли голкіпер Трубін, замість того, щоб вибити м'яч якнайдалі в поле, вирішив віддати короткий пас на Марлона, а бразилець в той момент, вочевидь, саме поринув у спогади про романтичні вечори на Копакабані. Завершилася ця серія помилок тим, що м'ячем спритно заволодів Вінісіус і відпасував на Бензема, перед яким були лише порожні ворота... Трубін після того нещасливого епізоду все ж реабілітувався і парирував небезпечний удар Модріча. На перерву "гірники" могли піти з перевагою в один гол, але той же Фернандо, вийшовши віч-на-віч з Куртуа, не зміг переграти бельгійського стража воріт "Реала".
Другий тайм розпочався швидкими обопільними атаками, і у голови оптимістично налаштованих наших вболівальників, можливо, закралася думка: "А, може, цього разу пощастить?". Не пощастило. Блискавична триходівка Каземіро-Вінісіус-Бензема завершилася точним ударом французького форварда в ближній кут. Відомий вислів "порядок б'є клас" в даному випадку проявив себе з точністю майже до навпаки: високий клас довів свою перевагу нехай і не над відвертим безладом в обороні, та все ж - над недостатнім порядком.
"Шахтар", до його честі, не опустив рук, намагався щось створити попереду, однак знову залишився без очок. І тепер його весняні перспективи у єврокубках більш ніж примарні - навіть можлива перемога вдома над "Шерифом" навряд чи допоможе зрушити з останнього місця в групі.
Захисна властивість психіки (в тому числі й футбольного вболівальника) полягає в тому, щоб навіть у повені негативу спробу- вати відшукати якісь рятівні позитивні нотки, на які можна було б опертися - або, якщо вже зайшла мова про повінь, то - ухопитися. Можна, звісно, посипати голову попелом і бідкатися - мовляв, знову іспанський клуб виявився нашому "не по зубах". А можна й знайти певну втіху в тому, що, нарешті, забив український клуб перший гол у цьогорічній Лізі чемпіонів (дожилися - залишається радіти аж такому досягненню). Та й поступилися "гірники" найтитулованішому клубові світу на його полі мінімально. Так що, як нерідко можна прочитати в інтерв'ю, треба більше працювати, наполегливо тренуватися і тоді...
Оце "тоді", тобто омріяні регулярні перемоги над топ-клубами, боюся, не настане ніколи. Принаймні, мені його побачити не доведеться. "Табель про ранги" європейського клубного футболу загалом стабільна, і всілякі вискочки цю стабільність порушують вкрай рідко - попри голосно проголошувані вустами вірнопідданих журналістів плани їхніх амбіційних власників.
