У революційному лютому 2014-го під Партією регіонів захиталася замля, і деякі нардепи-регіонали раптом загорілися бажанням створити в цій політсилі демплатформу. Тоді депутат Ганна Герман, послужлива помічниця кривавого диктатора Януковича, глибокодумно прорекла: «Зрадників України у всі часи вистачало». Вона знається на зраді.

У 2004 році уродженка Західної України зробила несподіваний кар'єрний кульбіт: перейшла на роботу до прем'єр-міністра Януковича з посади керівника київського бюро «Радіо Свобода». Відтоді після спілкування з Ганною Герман у багатьох українських журналістів виникає бажання помити руки. І справа не тільки в тому, що колега зрадила декларовані нею ж принципи. Про кримінальне минуле головного регіонала вже тоді знали багато – піти на службу до такого типа було все одно, що добровільно вивалятися в лайні.

Утім одіозна нардепка не потрапить у наш рейтинг: колишня комуністка Герман ніколи не була самостійною і шанованою політичною постаттю, а її зрада чи незрадливість, напевно, не варті і виїденого яйця, як і багато її заяв.

У цьому рейтингу перевагу надано постатям вищого польоту – тим, чия зрадницька поведінка під час перебування на політичному небосхилі зіграла найнепристойнішу роль у житті незалежної України.

Олександр Мороз

Колись у народі його любовно звали «Сан Саничом», але зараз цього політика частіше називають зрадником, ніж на ім'я. Як чоловік докотився до такого життя - демонструє один епізод. Коли 2006 року Україна готувалася до вступу в СОТ, Мороз, який займав тоді посаду спікера Верховної Ради, вирішив синхронізувати цей процес із Росією. І все б гараз, але авторитарному сусідському режиму на той час прийом в цю міжнародну організацію не світив. Нав'язувана «синхронізація» могла ускладнити шлях до СОТ і для України. Багато хто в українському політикумі визнав позицію спікера зрадою національних інтересів країни.

Але довічне тавро зрадника Мороз отримав за інше. Відразу після парламентських виборів 2006 року почалися переговори про створення коаліції Блоку Юлії Тимошенко, партії «Наша Україна» і Соцпартії. Лідером останньої, нагадаю, був наш герой. Якби він вступив у коаліцію з демократами, то розвиток країни міг піти зовсім іншим шляхом. Без СПУ (і ще вічно продажних комуністів) Партія регіонів не змогла б перетворитися на політсилу, здатну реалізовувати антинародні сценарії. Але Мороз вирішив об'єднатися не з колишніми соратниками з Помаранчевої революції, а з регіоналами. І отримав за це посаду спікера. Саме тоді маятник внутрішньополітичної ситуації в Україні хитнувся в бік майбутньої диктатури.

Валерій Хорошковський

Валерій Іванович довгий час так спритно поєднував бізнес і політику, що зумів неодноразово пробиватися на високі урядові пости. Але запам'ятався на них здебільшого як непорозуміння. Вершиною чиновницької кар'єри чоловіка, який, кажуть, любить обробляти свою шевелюру бріоліном, стала посада голови СБУ. Вона ж і висвітлила його сутність як замаскованого недоброзичливця своєї країни.

Наприклад, сьогодні багато гадають: коли було закладено передумови для анексії Криму біснуватим «фюрером Кремля»? Так-от, створювали їх, зокрема, з мовчазної згоди глави СБУ Валерія Хорошковського. Адже, здавалося б, ще до початку 2010 року розгул проросійських сил на півострові набув яскраво виражених рис, про що попереджав попередній глава відомства Валентин Наливайченко. Але набріолінений політик-бізнесмен не просто відмахнувся від цього застереження. Чотири роки тому Хорошковський в інтерв'ю газеті «Комерсант-Україна» заявив, що твердження його попередника про значну загрозу сепаратизму в Криму не відповідає дійсності. На тлі неприкритої підривної роботи агентів Путіна в автономії позицію тодішнього шефа спецслужби важко було назвати інакше, як зрадницькою. І тепер у цьому всі переконалися.

Сергій Тігіпко

Чотири роки тому Україна опинилася на роздоріжжі: піти шляхом демократичного розвитку і зближення з Європою або опинитися в руках реваншистів з напівбандитської Партії регіонів, ватажок якої Янукович мріяв відігратися за поразку часів Помаранчевої революції. Перемогу реваншистських сил значною мірою тоді визначила позиція пана Тігіпка. Під час президентських перегонів 2009-2010 років Сергій Леонідович постав перед співвітчизниками (завдяки старанням високооплачуваного закордонного політтехнолога) в образі полум'яного захисника народу і ревнителя європейських цінностей, лідера демократичної партії «Сильна Україна».

За допомогою витончених прийомів організаторам виборчої кампанії Тігіпку вдалося відвести увагу громадян від його одіозного минулого: перший секретар обкому комсомолу, голова виборчого штабу Януковича... З таким послужним списком у наш час не повинні приймати навіть до в'язниці. Але гроші і красиві слова зробили свою справу: за комсомольського ватажка і, скоріш за все, співучасника фальсифікацій виборів 2004 року проголосувало близько 14 відсотків введених в оману виборців. В результаті кандидату від демократичних сил заблокували шлях до перемоги в першому турі, а в другому за реваншиста Януковича постарався адмінресурс (в особі кого – див. нижче).

Багато мислячих людей ще до початку тієї виборчої кампанії розуміли, що Тігіпко – технічний кандидат, і відразу після виборів це підтвердилося. Пан Сергій, відверто зрадивши своїх однопартійців, розпустив «Сильну Україну», а сам влився у ПР. Як плату за це отримав посаду віце-прем'єра з соцполітики, але в реальній справі користі від нього виявилося небагато.

Віктор Медведчук

Є кумом найзаклятішого ворога незалежної України, агресивного ватажка кремлівської банди – Путіна. Показуючи якось московському гостю свій кримський палац, збудований на захопленій сумнівним шляхом земельній ділянці поблизу моря, пан Медведчук так старанно гигикав, що ставало ясно: він готовий виправдовувати будь-які дії путінської Росії щодо України, і не тільки на словах.

Колишній глава Адміністрації президента Кучми тривалий час вів в Україні підривну діяльність, маскуючи її під громадський рух. Створена Медведчуком організація «Український вибір», не шкодуючи багатомільйонних витрат на рекламу, з усіх сил намагалася нав'язати українцям ідею федералізації країни. Пізніше, після введення військ в суверенну Україну, цю ж ідею озвучив і Кремль як одну з умов, за яких він згоден дозволити українцям мирно і спокійно жити. Під приводом федералізації Путін, судячи з усього, має намір і далі домагатися розколу України.

Українці швидко розкусили зрадницьку сутність пана Медведчука і не підтримали його «вибір». У регіонах білборди із зображенням чоловіка популярної телеведучої нищили з такою ретельністю, що могло здатися: ненависнішого політика в Україні ніколи не було і не буде.

Дмитро Фірташ

Він – великий співвласник газової спекулятивної компанії «Rosukrenergo». Нині також є кандидатом на отримання права проживання в американській в'язниці. Завчасно почав «косити» під політв'язня, зробивши днями заяву, що його затримання за 18-мільйонний хабар індійським чиновникам з метою отримання ліцензії на розробку родовищ титану в Індії - політично вмотивоване. Підкріпити свою заяву реально нічим не зміг.

«Завдяки» цьому пройдисвіту українська промисловість була тривалий час причавлена ​​такими високими цінами на російський газ, за якими його не отримували навіть більш далекі від РФ країни. Історія сягає корінням у добре відому «газову війну» 2009 року. Як заявив тоді глава російського газового монополіста Міллер, переговори «Газпрому» з «Нафтогазом України» зривало «Rosukrenergo». «Наприкінці грудня (2008 року) прем'єр-міністри Росії та України прийшли до угоди про ціну на газ розміром $235 за тис. кубометрів за умови спільних експортних операцій з території України, але «Rosukrenergo» тоді запропонувало купувати газ для України по $285», - пояснив Міллер. У результаті 31 грудня президент України (Віктор Ющенко, - авт.) відкликав делегацію "Нафтогазу" з переговорів. І Путін, скориставшись цим, нав'язав ще вищу ціну – в умовах холодної зими і відключеного для Європи блакитного палива зробити це було доволі легко.

Так інтереси розвитку України та її соціальних програм були віддані на догоду особистій наживі купки осіб. Пізніше провину за високі ціни на газ Фірташу і його спільнику Януковичу вдалося підло перекласти на іншу людину.

Рінат Ахметов

Минуле найбагатшого мешканця України, власника холдингу СКМ, президента ФК «Шахтар» і колись найближчої до Януковича людини настільки підозріле, що просто диву даєшся, чому ним ще не займаються слідчі органи.

А зовсім недавно, говорячи про Ахметова українські журналісти згадали знаменитого Віто Карлеоне з роману Маріо Пьюзо «Хрещений батько». Вмираючи, ватажок мафії сказав своєму синові: «Той, хто перший підійде до тебе у день мого похорону з пропозицією миру, – зрадник». Старий гангстер знав, про що говорив. Адже пропонувати мир у момент безпосередньої зовнішньої загрози може тільки зрадник. Але саме це і зробив донецький власник «заводів, газет, пароплавів».

«Звернення» Ахметова про те, що він виступає за мирне врегулювання російсько-української кризи, з'явилося відразу після нападу Росії на Україну. Начебто нічого негідного. Однак зразу було зовсім незрозуміло, кому воно адресоване. Путінські агресори в ньому не згадувалися, депутати Донецької облради – теж... До кого ж апелював олігарх? Гадати безглуздо, і ось чому. Майже від початку вуличних протестів у Києві Ахметов теж закликав до миру. І теж абсолютно абстрактно. На ділі ж саме під його мирні заклики на «антимайдан» натовпами звозили з Донбасу спочатку заляканих бюджетників, а пізніше – бандитського вигляду чоловіків. Цими фактами слідчі органи вже займаються.

Дивним все це здається тільки людям нетямущим. А люди знаючі розуміють, що Ахметов – чоловік дуже впливовий у донецькому регіоні. Він легко міг перешкодити виїзду «тітушок» до Києва. Але не перешкодив. Його заклики до мирного врегулювання конфлікту виявилися всього лише словесною завісою.

Судячи з усього, сценарій повторюється. Після оприлюднення березневого «звернення» донецького олігарха минуло більше місяця. За цей час його колега Ігор Коломойський зміг вгамувати сепаратистів на Дніпропетровщині, де вони спочатку пішли в атаку на незалежність України. А от у вотчині пана Ахметова сепаратисти не тільки не втихомирилися, а й знову завзято кинулися виконувати «розкольницький» план Кремля... Хтось повірить у непричетність «господаря» регіону?

До слова, пану Ахметову центральний уряд пропонував очолити Донецьку область. Якби він прийняв цю пропозицію, можна не сумніватися, що про розгул сепаратизму на Донбасі говорили б в минулому часі. Але він відмовився, фактично зрадивши надії багатьох людей, котрі його шанували.

Микола Азаров

Найближчий соратник і поплічник кривавого диктатора Януковича. Довго дурив українців, зображуючи турботливого главу уряду. Насправді, як тепер стало зрозуміло, Микола Янович дбав тільки про дві речі: як догодити своїм кремлівським покровителям і як краще влаштувати свої власні справи у Західній Європі.

Наприкінці листопада 2013-го вчинив пряму зраду національних інтересів України, ухваливши розпорядження Кабміну про припинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС буквально напередодні довгоочікуваного саміту у Вільнюсі. Це викликало шквал обурення в українському суспільстві і зрештою призвело до кровопролиття. Після повалення режиму, в березні 2014 року, Окружний адміністративний суд міста Києва скасував це розпорядження, відкривши дорогу для кримінального переслідування всіх його підписантів.

Пан Азаров також запам'ятався українцям терміном «азаровщина», що символізує некомпетентність, і нагальною втечею після вимушеної відставки туди, від чого він ретельно відвертав співвітчизників, - до Західної Європи. Банківські рахунки його заблоковані з санкцій ЄС.

Віктор Пшонка

Заміський палац колишнього Генпрокурора України, представлений на огляд громадськості після втечі власника, наводить на думку, що в останні роки нагляд за дотриманням законності в країні було покладено на людину, яка не дружила з головою. Репортерів, котрі побували в палаці, здивувало не тільки те, що майже кожен квадратний сантиметр там був покритий позолотою, стразами й іншими блискітками. І навіть не наявність великої колекції мощей та інструкції з вигнання бісів. Найбільше вражав нарцисизм екс-законника: всілякі портрети самозакоханого Пшонки трапляються чи не на кожному кроці. На одному з них він зображений у золотому одіянні прокуратора Іудеї...

Він уявляв себе великим, а насправді виявився пересічним шахраєм і зрадником. І зрадив Пшонка насамперед самого себе і ту справу, якій присвятив усе життя. На цей слизький шлях він став, ще будучи прокурором Донбасу.

Звірство – так одним словом описують місцеві журналісти атмосферу, що панувала в органах прокуратури регіону в часи Пшонки. «До того часу в краї териконів закінчився "бандитський" період первинного накопичення капіталів і почався "прокурорський"... Весь період перебування Пшонки на посаді прокурора Донецької області супроводжувався скандалами. Про розгул беззаконня, про атмосферу вседозволеності, яка панувала в органах прокуратури області, досі з обуренням згадують правозахисники», - свідчить журналіст-розслідувач О.Леусенко.

Падіння завершилося перетворенням у поплічника правителя, що дозволив собі пролити кров людей, які не бажали жити під гнітом бандитів і злодіїв.

Пшонка знав, що він – запеклий порушник законності. І тому утікав з України, як захоплений на місці злочину курячий злодій. Від прикордонників, які намагалися затримати його в пункті пропуску «Донецьк авіа», він відбився за допомогою своєї охорони. Зараз десь зарився в «нірку», як переляканий бабак, і чекає неминучого арешту. Жалюгідна доля.

Віктор Ющенко

Його прозвали бджолярем за захоплення пасікою. Та ось невдача: бджоли – комахи, що живуть дружною сім'єю, вони розумні, працьовиті й дуже заповзятливі, якщо справа стосується пошуку корму. А пан Ющенко прославився недалекістю, слабким потягом до напруженої праці на загальне благо і відвертою бездарністю на довіреній йому як президентові ниві держбудівництва. Ось і подумаєш: а чи варто так бджіл ображати?

 

Українці не відразу зрозуміли, що Ющенко просто зрадив ідеали Помаранчевої революції – хоча б тим, що не надав «бандитам» (читай: високопоставленим корупціонерам та їх бойовикам) місця у в'язницях і не створив у державі таких умов, щоб нові бандити не З'являлися. У цьому є закономірність: Ющенко був вихідцем з кіл високих чиновників, що володіють відомими матеріальними запитами і психологією. Робити ставку на такого політика було ризиковано, і наш герой жорстоко й цинічно покарав народ за помилку. До кінця свого президентського терміну Віктор Андрійович повністю зняв маску і став відкрито допомагати антидемократичному кандидату в президенти з кримінальним минулим. Якою страшною трагедією це обернулося, нині знає весь світ. Тож попередника Януковича можна вважати співучасником його злочинів.

  Віктор Янукович  

Він ще з молодих років увійшов до категорії покидьків людського суспільства. Адже тільки люди найнижчого штибу здатні знімати шапки з перехожих, чим займалася в молодості ця істота. Існують дані, як повідомляє інформресурс «Рупор», що Янукович був причетним і до справи про зґвалтування неповнолітньої...

Так, язик не повертається назвати людиною того, хто, як відзвітувало днями МВС України, віддавав наказ стріляти у беззбройних учасників протестної акції в центрі Києва. А той факт, що Янукович попросив сусіднього автократа ввести війська в рідну країну, взагалі навіки перетворив його на зрадника і ворога народу. Без права на реабілітацію.

Олександр Косвінцев, Zaxid.net