Словаччина - Україна - 1:2
Перед грою
Народна приказка стверджує, що дають двох. Це - за умови, що побитий один раз добре засвоїв урок і намагатиметься в подальшому не повторювати блудів, які й призвели до його побиття.
Чотирма днями раніше румуни добряче побили українців на футбольному полі в Мюнхені. Не порахувалися з тим, що нашу збірну заздалегідь віднесли до фаворитів матчу ( дехто - навіть турніру), ні навіть з "Червоною рутою", яка, може, й трохи незвично, але приємно звучала в футбольному серці столиці Баварії. Наклали нам повну торбу... чого там їхнього національного? Здається, мамалиги.
Перетравлювала її наша збірна (а разом з нею - і вся Україна) доволі болісно. Гравці збиралися на чоловічі розмови в роздягальні, попросивши вийти з неї С.Реброва (цікаво, як поставився б до такого прохання, приміром, В.Лобановський?). Потім, уже всі разом проводили секретні, закриті від ЗМІ, спостерігачів зі стану майбутнього суперника і просто роззяв тренування - не інакше як сподівалися вразити суперників якоюсь потужною тактичною зброєю (нічого не вдієш - лексикон війни мимоволі "переповзає" у спортивне життя).
Дуже хотілося, щоб ота зброя в них знайшлася. Дуже хотілося, чорт забирай, зблиснути журналістською креативністю і видати каламбур на кшталт "збірна України змусила команду Франческо Кальцона (італійський коуч словаків) накласти повні кальсони". Цього зробити не вдалося - перемога над географічними сусідами може здатися вимученою, а на фоні натхненної гри іспанців напередодні - позбавленою й натяку на будь-яку футбольну естетику. Але вона теж оцінюється у 3 (три) пункти. Напевно, саме такий її перебіг передбачали двоє наших футбольних "мессінгів": професор ТНМУ Володимир Шманько і лікар-стоматолог Денис Могитич, які вгадали рахунок матчу (перший з них, щоправда, зробив похмуре пророцтво, що з групи збірна України не вийде). Варто виявити поштивість і до єдиної дами-учасниці опитування. Викладачка музики на ім'я Оксана теж прогнозувала перемогу нашої команди - не вказавши, щоправда, результату.
А ще після гри з румунами виникало запитання: куди подівся вольовий потенціал команди С.Реброва, сповна продемонстрований нею в березневих матчах play off з Боснією та Ісландією? Невже червнева спека випалила його? Матч зі словаками засвідчив: він є. Тільки от дочекатися, поки він виявить себе й принесе результат, цього разу коштувало безлічі спалених нервових клітин. Які, як авторитетно доводять медики (після успіхів двох наших медичних "оракулів" їм варто б довіряти), не відновлюються...
Склади
У "основі" збірної України в порівнянні з попереднім матчем відбулося 4 зміни. Місце головної "паршивої вівці" в українській отарі у першій грі - голкіпера Луніна - у воротах зайняв Трубін; "витурили" з основної обойми також двох рудоволосих - Коноплю і Циганкова (не приносять щастя, на відміну від команд Лобановського?) і "старого коня", який не дуже добре орав румунську борозну - Степаненка.
У словаків, в порівнянні з тими ж румунами, впізнаваних прізвищ було більше: Шкриньяр, Дубравка, Лоботка. Плюс ще одне, яке здалося трохи знайомим - Дуда...
Гра
Сказати, що вона далася збірній України просто і легко, означало б спотворити її картину до невпізнання. Зрештою, про це свідчить її рахунок. З перших хвилин з прикрістю довелося констатувати, що "румунське приниження" благотворно на нашу команду не подіяло (від приниження, взагалі, важко чекати такого ефекту). Словаки з дивовижною легкістю проходили захисні редути українців, і Трубін був добряче завантажений роботою, відбиваючи удари і руками, і ногами. Зрештою, такий перебіг матчу призвів до того, до чого й мав призвести: простенький навіс з флангу - і форвард Шранц переграв у верховій боротьбі далеко не гренадера Зінченка. Взагалі, в першому таймі гри зі словаками у виконанні збірної України ми побачили щось аморфно-туманно-невизначене. Якщо збиралися атакувати, то робилося це уповільнено (на відміну від різких випадів словаків) і не дуже точно з точки зору передач; якщо ж хотіли грати від оборони, то вона, слід визнати, часто нагадувала добротне решето з великими дірками, а це лише надихало суперників на сміливі вилазки. Не додавали настрою і занудливі поперечні передачі, які буквально намотували нерви вболівальників на сталевий прут. Зрозуміло, робилися вони не від хорошого життя - просто не знаходили наші гравці шляхів загострення. Коли ж вдавалося вийти в наступ, виходило це в нас, як мовиться, через пень-колоду. Приміром, у одному з моментів Мудрик, маючи декілька варіантів розвитку атаки, вибрав найгірший з них - садонув так, наче грає у регбі й збирався поцілити у височенні ворота в формі літери "Н". Втім, десь з 25 хв. підопічні С.Реброва зрозуміли, що з такою грою можна лише отримати зливу "хейтів" у соцмережах (які тренер своїм підопічним не радить читати) і створили щось схоже на натиск. Під час масованої атаки влучив у штангу Тимчик; здійснив слаломний рейд Мудрик, проте справжньої гостроти, яка б змусила запанікувати оборону словаків, не було.
Початок другого тайму особливо картину матчу не змінив. "Помилка на помилку йде" - так коментатори охарактеризували те, що відбувалося на полі стадіону в Дюссельдорфі. Такий сценарій українцям особливих дивідендів не обіцяв, адже не гарантував від другого гола у їхні ворота, після чого доля команди на Євро-2024 могла б почати нагадувати ганебний провал на Євро-2016. Все ж, поступово, наче в напруженому поєдинку з армреслінгу, нашим вдалося прибрати ініціативу до своїх рук. Словаки почали виявляти ознаки помітної втоми і про гострі вилазки майже зовсім забули. Ігрова перевага ніби перейшла до нас, але її значною мірою нівелювало недостатнє взаєморозуміння між гравцями і, як наслідок, відчутний брак в передачах. Врешті-решт, спортивна Фортуна виявила милість до наших хлопців: на 54 хв. Шапаренко використав пас Зінченка і забив у стилі березневих голів у ворота боснійців та ісландців. Дотиснути суперника, так би мовити, на його плечах досягнути такої потрібної перемоги одразу не вдалося, і здавалося, що матч потроху заходить у зовсім не бажану для нас нічийну гавань, що б практично означало, що можна потроху починати пакувати речі для від'їзду з Німеччини. Все ж, на 80 хв. більше бажання українців пересилило опір словаків: Шапаренко вивів на ударну позицію Яремчука, і Роман зумів проштовхнути м'яч повз голкіпера у ворота. Круглий снаряд явно не квапився перетинати лінію воріт; стовп оборони не будь-кого, а самого "ПСЖ" Шкриньяр зробив відчайдушну спробу вибити його, але лише підправив у сітку. Хвилини, що залишилися (і ще 5 доданих), легкими для наших українців не були; одного разу коментатор (і всі ми разом з ним) полегшено видихнули після змарнованого словаками "вбивчого" моменту, але... таки цього вечора зорі на небі зійшлися на нашу користь.
Після гри
Після неї, виснажливої для футболістів і для нервів українських вболівальників, футбольні статистики повідомили, що збірна України стала автором однієї з "найповільніших" перемог у основний час в історії чемпіонатів Європи - щоб вийти вперед після пропущеного гола, нашій команді знадобилося 63 хвилини.
Саме стільки (і аж до кінця гри) тривав процес спалювання нервових клітин українських вболівальників.
Вони, як авторитетно доводять медики, не відновлюються.
Їм, напевно, варто вірити...
